Давно то було, сімсот років тому. Стояли тут великі ліси, а де люди ліс розкорчували, то землі були дуже родючі.

Приїхав якось сюди воєвода Хуст на лови. Полюбилися йому ці місця, і захотів тут жити, замок поставити на якійсь горі, аби споглядати всю ту красу. А там, де тепер стоїть замок, гори не було, лише невеликий горбок, але ж краєвид був чудовий! І забаг Хуст на тому горбочку насипати гору, а на горі, на самому вершечку, вибудувати замок. І завів воєвода панщину. З усіх сіл мусили люди йти відробляти панщину на будівництві замку.

Дуже тяжко було зводити той замок: каміння близько не було, носили і глину здалека, і воду. А каміння та глину носили в бесагах на плечах. Насипали люди цілу гору заввишки понад сто метрів. На вершку гори почали будувати замок.

Можна сказати, що замок збудовано на кістках людей, бо не один згинув на тім будівництві. Пан наказав мурувати стіни із малтера, замішаного на яєчному білку, бо такий малтер дуже міцний. Люди з голоду пухли і мерли, а проте всі курячі, гусячі, качачі яйця мусили здавати на будівництво замку.
 
Нарешті спорудили замок, зробили довкола гори гвинтову дорогу, аби у замок можна було каретою чи возом в'їхати. Потім почали копати глибоченний колодязь — сто п'ятдесят метрів у глибину викопали, поки дійшли до води. Три роки копали. А потому на випадок нападу ворога ще змусили людей рити підземний хід від Хустського до Королівського замку. Дев'ять років рили.

Нарешті воєвода Хуст оселився у замку. Привів з собою багато війська, свою дружину Тису та двоє дітей — доньку Ріку і сина Хустеця. Аби люди вічно пам'ятали, хто їх володар, воєвода наказав назвати на його честь місто Хустом, найбільшу річку — Тисою, а дві менші річки, що впадають в Тису, — Хустцем і Рікою.