У Львівському музеї фотомистецтва відбулася виставка Ярослава Коваля «Шістдесят років з фотоапаратом», на якій було представлено понад 100 робіт, виконаних у різний час, починаючи з 1925 року. Ярослав Коваль — висококваліфікований майстер з великим досвідом. Перші фотознімки він зробив ще в 1924 р. Звичайно, не минуло для нього марно навчання у Рогатинській гімназії, на філософському факультеті Львівського університету, щире захоплення фотосправою, уроки у приватного майстра.

Разом із відомим львівським фотографом Юліаном Дорошем він заснував Українське фотографічне товариство, яке упродовж дев'яти років видавало у Львові журнал «Світло й тінь», влаштував першу у Львові антиалкогольну виставку. Відкрити свою майстерню не мав змоги, бо фотосалонів у місті було дуже багато. Довелося виїхати у рідні краї, у м. Рожнятів, де спромігся на робітню. Не дуже часто заходили в 30-ті роки сюди люди, тому майстер мандрував по селах. Персональні виставки Я.Коваля уже влаштовувались у Львові, Івано-Франківську, Запоріжжі, Одесі, у Рожнятові на Івано-Франківщині. Всі вони дістали високу оцінку, про них багато писала преса. Творчим доробком його зацікавилась Ірина Вільде. В газеті «Літературна Україна» (1962, 20 лип.) вона писала про одну з його виставок: «Сказати, що виставка робить «миле враження», було б замало і навіть кривдно для автора. Багато експонатів хвилює, декотрі змушують замислитись, а ще деякі переносять нас у блаженний стан тієї мистецької насолоди, коли людина воліє мовчати. Спостережливість, велике розуміння художньої деталі, знання композиції, гуманізм, почуття і відчуття народного гумору, що подекуди переходить у доброзичливу іронію, а над усе глибокий соціально-психологічний підтекст справляють таке враження, що від деяких робіт Коваля не можна відірватися».

Львівська виставка, ювілейна, для Ярослава Коваля — особлива, бо в ній він поставив за мету показати свій доробок за 60 років пошукової праці. Добре, що щасливо складалася доля творів майстра; вони «пережили» Другу світову війну, і сьогодні ми можемо їх оглядати.

Цікавий обряд, наприклад, зафіксував Ярослав Ількович на знімку «Весілля у Перегінському». Після вінчання тут молодих, за давнім звичаєм, пригощали молоком. Молодята трохи надпивали, решту вихлюпували на дах хати. Народний одяг жінок і чоловіків у с. Семичеві показаний на знімках 1937 року: «Ґазди із Семичева». Вишиті сорочки, кожухи з багатим оздобленням бачимо на фото «Три молодиці» (с. Спас, 1935), «Дві товаришки» (1930), «Приглядаються забавам молоді» (1930), «Іван Сомиш із жінкою Настунею», «Іван Сомиш» (с. Вільхівка, 1930). Іван Сомиш — типовий сільський господар, котрий не вмів ні писати, ні читати, та 20 років був війтом. Він у селянському одязі: полотняних штанах, сорочці і жилеті, на ногах постоли. Не тільки одяг, а й сам вигляд у цього селянина вдало типізує населення і побут східної частини Бойківщини.

З етнографічного боку цікаві знімки жебраків. На Бойківщині в 30-ті роки їх було так багато, що про них можна було говорити як про цілий прошарок населення. Тому вважаємо особливо правдивими фотографії «Жебрак Василь Філютів» (с. Князівка), «Гошівська жебрачка». Цінні, на нашу думку, знімки з циклу «Ярмарок у Рожнятові». На фотографії «На другий берег» бачимо похоронну процесію: через кладку несуть труну з покійником. До суто етнографічних робіт можна віднести і знімок «Білення полотна».

Звичайно, у всіх цих роботах знаходимо і ту мету, яку ставив майстер, тримаючи в руках фотоапарат: показати красу людей, їх душевний стан. Знімки Я. Коваля — цікавий і достовірний літопис Бойківщини.