лютий 2003
Останніми роками в вільній
незалежній Україні активізувався пластовий рух. Сотні тисяч молодих
людей, особливо в західних областях України влилися в ряди пластунів і
все було би добре, якби керівники цієї організації не почати вишколювати
своїх юних вихованців в високогір’ї Карпат.
Щоб регулярно
подорожувати по горах необхідно серйозно займатися туризмом чи
альпінізмом, та керівники від пласту вирішили що це не обов’язково і
тепер в самих важкодоступних місцях у всі пори року в Карпатах можна
зустріти юних пластунів з їх такими ж юними керівниками. Після їхніх
подорожей складається думка ніби то пласт створений для того, щоб не
дрімала гірська рятувальна служба, бо як видно з досвіду найбільше
клопотів рятувальники мають саме з цією категорією мандрівників.
Багато
хто знає з засобів масової інформації скільки галасу виникло внаслідок
того, що влітку минулого року учасники міжнародного пластунського табору
заблукали в Чорногорі. З-за поганої погоди пластуни збились з дороги і з
озера Бребенескул пішли в дебрі закарпатських лісів. В цей же час інша
група під керівництвом теж львівської пластунської організації мала
проблеми на Свидовці. Рятувальникам довелося декілька днів розшукувати
заблукалих горе-туристів і знімати їх з маршрутів.
З пластунами і теж з львівськими виникла надзвичайна ситуація і в середині лютого.
Група
молодиків вирішила „прогулятися” на Петрос (2020м) – четверту по висоті
гору Карпат і один з найскладніших карпатських двотисячників. Не маючи
відповідної підготовки, досвіду зимових сходжень, зимового спорядження
група проігнорувавши заборону чергового Говерлянського
аварійно-рятувального пункту вирушила з Лазіщини до вершини гори Петрос в
кількості 14 чол. І не дивною для рятувальників була звістка, що двоє
молодих хлопців пропали на схилах гори.
По тривозі був піднятий
особовий склад Рахівського, Ясіньського та Говерлянського аварійно –
рятувальних пунктів служби пошуку і рятування туристів в горах проте
знайти людей взимку серед необжитих чорногірських просторів не так
просто. Саме в ці дні глибина сніжного покриву в високогір’ї сягала
одного метра, а мороз місцями досягав тридцяти градусів нижче нуля.
Оптимізму додавало те, що у пропавших туристів був мобільний телефон і
час від часу вони повідомляли про те, що живі і продовжують рухатись в
якомусь напрямку. Минуло дві доби з моменту зникнення туристів.
Рятувальники знали, що ні спальних мішків, ні намету, ні примуса, ні
будь яких продуктів харчування у них не було.
Пізно вночі по
тривозі був піднятий і Ворохтянський гірський рятувальний підрозділ. З
кожною годиною шансів врятувати юних скаутів залишалось все менше. Про
трагедію передали центральні засоби масової інформації України. І тут за
ознаками місцесості рятувальники вирахували , що туристи йдуть в долину
Чорної Тиси до села Кевелево. Об’єднана пошуково рятувальна група, в
склад якої ввійшли крім вищезгаданих три львівські рятувальники,
відмовившись від участі в Чемпіонаті України по лижному туризму, який в
ті дні проходив в селі Яблуниця Яремчанської міськради на світанні
почала підйом в гори на лижах назустріч горе-туристам. Вони вже були в
дорозі, коли від хлопців поступив черговий дзвінок :” Ми більше не
можемо йти, в нас немає сил, ми вмираємо... Висилайте рятувальників...”
Це було в 8.25, а через дві години рятувальники їх зустріли. Виснажених,
голодних і обморожених, але живих.
Дві ночівлі туристи провели в
годівницях для оленів, в яких завжди є сіно і три дні серед гірських
вершин, полонин і лісів. У обох обморожені чорні щоки, а у одного пальці
ніг в черевиках були в суцільному льодовому панцирі. Малоприємне явище ,
для молодої людини, яка тільки вступає в самостійне життя. Хлопця зразу
відправили до лікарні. Ось так і закінчилась епопея підкорення зимового
Петроcа юними пластунами.
Треба сказати, що дуже благополучно.
В
роки моєї юності не було пласту. Всі були піонерами. Але наші
піонервожаті і голови ради дружин куди людяніше відносились до своїх
підопічних ніж керівники від пласту. Нас заставляли збирати металолом і
макулатуру, допомагати ветеранам війни і не гнали на лавинонебезпечні
схили гір. Що це за вишкіл такий в високогір’ї серед зими на маршрутах
III-IY категорій складності, які доступні тільки досвідченим
туристам-лижникам та альпіністам з першим дорослим спортивним розрядом
по цих видах спорту. Та і чи потрібен такий вишкіл юнакам, які ще не
служили в армії. Ми що готуємо зондр-команди для боїв в третій світовій
війні на подобі німецької гірської дивізії „Едельвейс”, що воювала на
перевалах Кавказу в другій світовій війні.
Пластунська старшино!!!
Схаменіться. Вишколюйте будь-ласка свою зміну на полях Городенківщини, в
приміських селах, та де завгодно тільки не в зимовій Чорногорі.
Україні
потрібне здорове і розсудливе молоде покоління, а не поморожені
інваліди з психологічними травмами. Невже ви думаєте, що у рятувальників
немає іншої роботи, як ходити лісами збираючи Ваших підопічних. Не знаю
куди дивляться батьки цих юнаків коли їх дітей керівники на декілька
років старші ведуть в гори. Я давно пройшов школу спортивного туризму і в
Карпати ми випускали групи з попереднім туристським досвідом, а
новачкам рекомендували проводити свої мандрівки в Молдавських Кодрах, на
просторах Прибалтики, в Підмосвов’ї, а тут зразу в Карпати, і не
будь-куди, а на Чорногору чи Свидовець, і не будь коли а в січні-лютому.
Коли
пізно ввечері 18 лютого ворохтянські рятувальники готувалися до пошуків
львівських пластунів в аварійно-рятувальному пункті пролунав телефонний
дзвінок. Керівник Івано-Франківського пласту поставив до відома
командира пункту, що завтра мовляв наші пластуни підкорюватимуть гору
Хом’як (1544м.). Двадцять хвилин довелося старому рятувальнику з
тридцятирічним стажем умовляти пластунського старшину не робити дурниць і
відмовитися від сходження. Виявляється дітей повинен був вести
досвідчений керівник, якому аж 18 років і який є „Альпіністом України”
(це найнижча ступінь підготовки в альпінізмі.) Не маючи гарантій, що
пластуни все-таки не відмовились від своїх планів довелося на наступний
день виставляти пости навколо гори ), щоб гарячі голови не намагались
прориватися до вершини.
Добре коли все добре. Але з такими
відношенням до гір з кимось може статися нещастя і навіть рятувальники
не зможуть допомогти. Тоді комусь з пластунських старшин прийдеться
відповідати перед батьками юнаків, перед судом, перед Богом і перед
власною совістю. Дай боже щоб цього не сталося. Але пам’ятаймо, що
береженого бог береже.