Як виникло місто під назвою Львів

Ярослав Ісаєвич

Автори всіх ранніх хронік, присвячених історії Львова не сумнівалися в тому, що місто заснував князь Лев Данилович, чим і пояснюється його назва. Такий погляд здавна поділявся загалом львів'ян. І хоч історична наука кінця XIX - початку XX ст. схилялася до думки про побудову міста батьком Лева, королем Данилом Романовичем, це не похитнуло впевненості загалу про зв'язок назви новозаснованого міста з іменем князя-епоніма*, тобто Лева.

Традиційна версія про виникнення Львова в середині або у третій чверті XIII ст. дотепер не була надійно підтверджена археологічними даними. Дослідження, проведені під керівництвом О.О. Ратича у зв'язку з відзначенням 1956 року сімсотріччя Львова, виявили чимало різноманітних речей кінця XI - XII ст., натомість решток суцільної забудови XIII - початку XІV ст. не вдалося відшукати. Ще більше ускладнилося вирішення питання про початки Львова після того, як 1992 р. в самому центрі сучасного міста, поблизу опери, було виявлено побутові речі і рештки забудови кінця V - XVIII ст.¹ Найглибше збереглися предмети, належні до т. зв. Черняхівської культури V ст. н. є. та житло кінця V - початку VI ст. н. є. з ліпленими рукою, без гончарського кола горщиками, які, за оцінкою вчених-археологів, репрезентують найстарший тип у тому колі пам'яток, що їх можна визначити як слов'янські. Потрібні дальші дослідження, але поки що є всі підстави для припущення, що перехід від забудови сільського типу до такої, яку можна вважати міською, датується більш-менш другою половиною XII - початком XIII ст.

Як же бути? Невже є підстави відмовитися від звичного уявлення про Львів як "місто Лева"? Оскільки археологічне дослідження території Львова ще залишається вкрай недостатнім, будь-яка категорична відповідь була б передчасною. Все ж, враховуючи назву міста, традицію, відображену в розповідних джерелах XVI-XVII ст., врешті, наявність найстарших згадок про Львів у літописі, що стосується до часу правління Льва Даниловича, нема підстав заперечувати думку про заснування Данилом і його сином Львом, найімовірніше поруч із старим поселенням, нової дільниці, яка мала всі ознаки тогочасних міст, у тому спеціальний юридичний статус². Щоб уявити, за яких обставин це могло статись, нагадаємо деякі факти - як відомі попереднім поколінням істориків, так і ті, про які вдалося довідатися порівняно недавно.

Розгромивши військо угорського короля та його місцевих прибічників поблизу м. Ярослава над Сяном (1245 p.), Данило Галицький надовго покінчив із загрозою для свого князівства з їхнього боку. Незабаром союз Галицько-Волинської держави з Угорською був закріплений одруженням Данилового сина Льва з дочкою короля Бели IV Констанцією, що було цілком природно з огляду на спільну загрозу з боку Золотої Орди. Закріплюючи свої позиції, Данило Галицький увінчується королівською короною, причому обирає місцем коронації Дорогичин на Підляшші. Цим він підкреслював свої права на місто, біля якого князь ще 1238 р. переміг німецьких лицарів Добжинського ордену і взяв у полон їх магістра.

Відродження Галицько-Волинського князівства після страшного ординського спустошення, зростання ремесла і торгівлі, пожвавлення політичного життя були передумовами виникнення Львова як міста. На жаль, до наших днів дійшли лише фрагментарні відомості про початковий період історії Львова, оскільки війни і пожежі призвели до загибелі численних рукописів, створених свого часу на галицько-волинських землях. Все ж, протягом другої половини XIII ст. Львів тричі згадується в Галицько-Волинському літопису, який складався при дворі Данила Галицького у Холмі, а згодом при дворі його племінника Володимира Васильковича у м. Володимирі, можливо, також у Любомлі. Це джерело вірогідне, але в описі подій з історії Львова літописець був дуже лаконічним. Докладніше перші десятиріччя історії міста описані в пізніших пам'ятках - недавно виявленому "щоденнику" Мартина Ґруневеґа (кінець XVI ст.), у працях Йоганна Альнпеха "Топографія міста Львова" (початок XVII ст.) і Варфоломея Зиморовича "Потрійний Львів" (написана в 1665-1675 pp.) У всіх цих творах правдиві факти змішані з легендами і домислами, однак згідність деяких тверджень Альнпеха і Зиморовича з даними невідомого їм щоденника Ґруневеґа дозволяє зробити висновок, що всі автори описували заснування Львова на підставі більш давнього історичного джерела. Зіставлення тверджень авторів різних нарративних джерел з повідомленнями Галицько-Волинського літопису, а також порівняння даних з історії Львова та інших тогочасних міст дає змогу відрізнити в хроніках нашарування леґенд від відомостей, які заслуговують на довір'я.

Перша писемна згадка про місто Львів датується 1256 р. Того року навесні сталася у м. Холмі пожежа - така велика, що, на думку літописця, її було видно аж зі Львова³. "Таке полум'я було, що по полях було видно заграву від сильного полум'я пожежі"⁴. У тому ж таки літописі докладно описано заснування Данилом нової столиці - Холма - і при цьому зазначено, що будівництво Холма було складовою частиною спорудження системи опорних пунктів для боротьби проти ординців. Крім Холма, Данило Романович "і інші гради будував проти безбожних татар"⁵. Серед "градів", тобто міс фортець, побудованих як заслін проти ординських завойовників, були Данилів, названий на честь самого Данила Романовича, і Львів, названий, як гадають, ім'ям його сина Льва Даниловича. Подібність цих найменуваї підтверджує версію про походження назви Львова від імені князя Льва.

Навряд чи була можливість розпочати будівництво нових міст відразу ж після спустошливої навали Батия, тим більше що в 40-і pp. XIII ст. доводилося вести війни також з Угорським королівством і ятв'ягами. Тому найбільш природно датувати спорудження Холма, Угровеська, Данилов Львова та інших укріплених міст князівства кінцем 40-х - першою полі виною 50-х pp. XIII ст. Є підстави вважати, що укріплений град Львів збудовано одночасно з Холмом, або невдовзі після Холма. Справа в тому, п Львів був форпостом на шляху між колишньою князівською столицею Галичем і новозаснованою - Холмом. Якщо в Галичі були ще надто сильні" прихильні князю боярські роди, то Холм і Львів створювалися як опора міцної князівської влади.

Дуже часто нові міста споруджувалися на базі сільських поселень або невеликих городищ. Очевидно, попередником Львова і були поселення на березі Полтви, виявлені згаданими вище археологічними дослідженням, але щойно в середині XIII ст., за часів князювання Данила і його сина Льва, постало місто-твердиня, назване "Львовим градом" - замком Льва. Як більшість міст тієї доби, Львів складався з двох частин - на горі укріплений замок ("град", "дитинець"), а внизу - торгово-ремісниче місто ("поділ або "посад" чи "посада"). В багатьох тогочасних містах нижня частина була заселена суцільно, а становила комплекс поселень, розташованих на певній відстані одне від одного. Приміські села, двори і садиби становили складову частину великих міст⁶. З подальшого розвитку видно, що так було і в середньовічному Львові.

Галицько-Волинський літопис підкреслює, що спорудженням мережі градів для захисту від ординців займався сам Данило, натомість автор хронік XVI-XVII ст. (Ґруневеґ, Кромер, Альнпех, Окольський, Зиморович) називають засновником Львова Данилового сина Льва⁷. Лев як засновнк міста оспіваний у низці латиномовних віршів львівських середньовічна письменників, а на Галицькій брамі у XVII ст. був напис латинською мово про Львів: "Князь Лев поклав мені підвалини. Нащадки дали ім'я Леонтопіліс"**.

Суперечності тут нема, оскільки на час заснування міста Лев Данилович був уже дорослим, брав участь у військових походах батька, допомагав йому в державних справах. Тому цілком природно, що Данило здійсни вав загальне керівництво будівництвом Львова та інших міст, а Лев безпосередньо очолив спорудження града, який мав стати (як вказує і сама назва) його уділом.

Формування центральної частини міста в останній чверті XIII-XIV cт.
Реконструкція А. Рудницького.

1. Високий Замок; 2. Дитинець; 3. Княжі або боярські тереми; 4.Головна торгова площа міста ("Старий Ринок"); 5. Головна міська церква Миколая; 6. Костьол Івана Хрестителя; 7. Церква Хреста; 8. Церква Федора; 9. Костьол Марії Сніжної; 10. Фортифікація міського посаду (гіпотеза); 11. П'ятницька церква;: 12, Лінія фортифікацій нового міського району, забудованого у другій половині XIII ст.; 13. Низький Замок; 14. Татарські ворота; 15. Галицькі ворота; 16. Площа Ринок.

Примітка: вулична сітка у найдавнішій частині міста подана за станом XIX ст.

Львівські хроністи кінця XVI-XVII ст. твердять, що Лев особисто обрав місце для Львова. Вибір був вдалим. Виходячи з воєнно-стратегічних міркувань, особливо важливим було розміщення Львова на головному європейському вододілі (Полтва, поблизу витоків якої виникло місто, належить до басейну Балтики, а недалекі Зубра, Зимна Вода, Білогірський потік-до басейну Чорного моря). Вздовж річок йшли найзручніші дороги через ліси. До того ж в районі Львова закінчуються лісисті горби Опілля (північно-західного краю Подільської височини) і починається також вкрите густими лісами пасмо Розточчя - поміж ними через Львівську улоговину вів най-приступніший шлях з Верхнього Побужжя до Верхнього Подністров'я і Надсяння. Від шляху на північ, уздовж схилів Розточчя відгалужувалася дорога, і неначе на сторожі цього комунікаційного вузла височіє стрімка гора - одна з найвищих точок Східноєвропейської рівнини. З трьох боків гора була оточена важкопрохідними торф'яними болотами, на південь від неї простягалася досить простора ділянка з сухим ґрунтом, зручна для житлової забудови.

За твердженнями Зиморовича, Лев - досвідчений воїн і "винахідник машин для здобування фортець" - дбаючи "поміж польським ковадлом і татарським молотом про власну безпеку і про захист майна простолюддя, спорудив замок з дерев'яних колод"⁸. Натомість Ґруневеґ, який жив раніше, не мав сумніву, що тогочасний мурований замок з князівським палацом і церквою було споруджено "з великою пильністю і значним коштом" саме Львом Даниловичем. Археологічні дослідження останніх років також підтвердили, що вже в другій половині XIII-XIV ст. на Замковій горі стояла кам'яна башта (зі стінами завтовшки близько 1,6 м), з якою був сполучений мур⁹. Ймовірно, укріплення були тоді комбіновані, дерев'яномуровані: з каменю зводилися головні споруди княжої резиденції, муровані укріплення доповнювалися земляними валами й частоколами навколо замку, а можливо, і навколо окольного града. Фортифікації з рублених клітей, наповнених землею, були неприступними для половецького війська і княжих дружин, але виявилися недостатнім захистом проти багатолюдних монголо-татарських армій. Саме це змусило галицько-волинських князів впроваджувати в оборонне будівництво кам'яні мури.

Важливість львівського града в системі оборони краю підтвердили події наступних років. 1259 р. через Галичину пройшло величезне ординське військо на чолі з воєводою Бурундаєм, одним із завдань якого було підкорення Галицько-Волинської держави. Льву Даниловичу і його дядькові, володареві Волині Василькові Мстиславичу, Бурундай поставив ультиматум: "Якщо ви зі мною в мирі, розметайте свої гради"¹⁰. Після певних вагань Лев наказав розібрати укріплення Львова, Данилова і Стожка. Лише залога

Холма на чолі з воєводами Костянтином і Лукою Івановичем відмовилася розібрати фортифікацію міста, а Бурундай не наважився на штурм. Як показали наступні події, постанова Льва прийняти ультиматум була мудрою, оскільки дала змогу відкласти збройний конфлікт і тим самим зібрати сили для відсічі. Вимога ж Бурундая знищити фортифікації Львова свідчить про їхнє велике оборонне значення вже в перші роки після побудови. Ординці тому й запропонували мир і союз, що князівство мало мережу укріплених градів і аж ніяк не стало б легкою здобиччю.

Печатка галицько-волинського князя Юрія Тройденовича. 1335 р.

Розбирання укріплень було насамперед демонстративним і1, ймовірно, залишилося не доведеним до кінця, про що свідчить швидкість, з якою фортифікації не лише відбудовано, а й зміцнено. 1287 p., під час грабіжницького походу на захід, хан Золотої орди Телебуга змушений був визнати, що не зможе взяти Львів приступом. Взявши місто в облогу, Телебуга вирішив голодом змусити львів'ян підкоритися. З тих, хто намагався пробратися з міста за продовольством "одних убивали, других брали в полон, інших, пограбувавши, пускали голими, і ті померли від морозу, бо зима була люта вельми"¹¹. Загалом у володіннях Льва Даниловича, за оцінкою літописця, загинуло тоді дванадцять з половиною тисяч людей. Проте й після облоги Телебуга не наважився штурмувати місто і повернув на Польщу, де захопив і зруйнував укріплений кам'яними мурами Сандомир.

За словами Ґруневеґа, ще за його часів у Львові у Високому замку зберігалося "багато давньоруської зброї - арбалетів, щитів, списів, шоломів"¹². Головна львівська фортеця була оточена низкою укріплених "градів": їхніми залишками є городища в Малих Грибовичах, Рокитні (літописний Борок). Завадові, Глинську (ймовірно, це літописний Щекотів). Система градів на чолі з княжим Львовом відіграла важливу роль у захисті краю від ординських нападів.

Під час археологічних досліджень на Замковій горі і поблизу Полтви виявлено чимало ремісничих виробів. Велика частина їх виготовлена місцевими майстрами, деякі привезені з інших міст. Привертає увагу глиняний посуд різноманітних форм, у тому прикрашені хвилястими смугами горщики, амфори з мальованим червоною фарбою орнаментом¹³. Знайдено також уламок керамічного світильника (подібні до виявлених раніше у Києві, Галичі та інших містах Київської держави), скляні браслети. Різноманітний асортимент металевих виробів - знаряддя праці (долото, сокири, серп), зброя (вістря арбалетних стріл, перехрестя меча, острога), речі побутового вжитку (ножі, кресала, висячі замки, пряжка). Про ремісничий характер території між Замковою горою і Полтвою свідчить піч для виплавки кольорових металів та унікальні кам'яні формочки для виготовлення хрестиків, підвісок, наремінних бляшок, що були знайдені в культурному шарі XIII ст.¹⁴ Свідченням фахової майстерності львівських ливарників є дзвін Святоюрської церкви, відлитий 1341 р. майстром Яковом Скорою на замовлення ігумена Дмитра (це засвідчується написом на дзвоні, який чудом зберігся у церкві св. Юра). Дзвін великих, як на той час, розмірів (висота 85 см, нижній діаметр 71 см, вага 415 кг) вирізняється чіткістю форм, вдалими пропорціями.

З проживанням численних ремісників пов'язані такі старовинні назви вулиць, як Шевська, Пекарська (тепер вулиця Театральна)¹⁵. Протягом кількох століть у Львові славилися своїми виробами "руські кушніри", сідлярі, малярі. Це дає підставу вважати, що відповідні ремесла у Львові набули чималого розвитку здавна. Більшість міських майстрів були особисто вільними людьми, але ймовірною є і наявність майстерень, де працювали ремісники залежні від бояр або князя. Про останнє можуть свідчити клейма у вигляді тризуба - знаку династії Рюриковичів - на денцях деяких горщиків.

Територія, на якій виростав Львів, була досить густо заселена. Наприклад, з давніх документів відомі села поблизу Львова: Збоїща, Малехів, Винники, Великополе. Львів став також важливим центром міжнародних економічних зв'язків. Через місто проходив шлях з Німеччини, Чехії і Польщі до міст Волині і Києва. Поступово дедалі більшого значення набував шлях до гирла Дністра (у Білгород) і до Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму. Зі сходу у Львів надходили дорогі прянощі, високоякісний шовк, бавовна, килими тощо. Львів підтримував також зв'язки з Торунем і Ґданськом, через які йшли на схід західноєвропейські вироби - сукно, металеві речі¹⁶. Важливий шлях вів на північ - до Литовського князівства і Новгорода. Істотне значення мав і торговельний шлях через Закарпаття і Угорщину до країн Ватіканського півострова і Візантії. Роль Львова у міжнародній торгівлі підкреслена в підпису на каталонській карті світу XIV ст.: "Місто Лева. До цього міста прибувають купці, які їдуть зі Сходу і вирушають Німецьким морем до Фландрії".

Немала частина населення була зайнята сільським господарством. Ремісники й крамарі мали городи, найбагатшим купцям належали великі земельні володіння на околицях міста. На Полтві вже в другій половині XIII ст. діяли водяні млини, які на той час були технічною новинкою. Лев Данилович подарував війтові Бертольдові млин "Сільський кут" зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою і хутором Підберезці¹⁷. Клімат на той час був м'якшим ніж у наступні століття, тож не дивно що на південних і східних схилах Високого замку і сусідніх узгір'їв росли виноградники. За свідченням пізніших джерел, "давні руські князі" мали з них чимало вина¹⁸. Назва Винники свідчить також про заняття виноробством. Такі назви приміських сіл, як Сокільники і Козільники, пов'язані з проживанням тут челяді, що обслуговувала князівські полювання.

Швидке зростання населення Львова та економічний розвиток міста викликали потребу в розширенні території посаду. Тому незабаром поруч з найдавнішою територією міста будується новий укріплений торгівельно-ремісничий район. Згідно з тогочасними засадами будівництва міст його було запроектовано як самостійну структурну одиницю з власним торгівельним майданом у центрі та головним храмом поблизу неї. Є підстави вважати, що новий район було засновано близько 1270 p., саме цим роком львівські хроністи датують будівництво "міської оселі" навколо ринкової площі. Факт виникнення нового району ще за життя Льва Даниловича підтверджується й тим, що, за даними хроніки львівських домініканців, у цій околиці на місці пізнішого домініканського монастиря, був терем князя Льва¹⁹. Про це свідчить теж одна з будівель, відкритих археологами біля міського арсеналу і датованих на підставі дендрохронологічного аналізу деревини другою половиною XIII ст.²⁰ Втім, датування середмістя другою половиною XIII ст. не є остаточно доведеним²¹. Привертає до себе увагу той факт, що житло другої половини XIII ст. було виявлено на Знесінні - підміському поселенні на північних схилах Високого замку (дослідження М. Бандрівського). Це змушує звертатись до розгляду припущення, висловленого свого часу Іваном Вагилевичем, що саме там був осередок міста за часів Галицько-Волинської держави XIII ст.

Одночасно, або майже одночасно з перетворенням Львова у місто, тут оселилися вірмени, про що свідчить напис на могильному камені із зазначенням дати - 1277 р.²². Пізніші хроніки твердять, що у військових дружинах Данила і Льва були, серед інших, вірменські загони. Найвпливовішими з-поміж вірменських поселенців були купці, проте було чимало й ремісників. У XIV ст. Львів поряд з Венецією і Амстердамом став одним з трьох головних вірменських поселень у містах Європи²³. В Східній Європі львівська громада ("колонія") вірмен виявилася найбільшою, і тому саме 1364 р. Львів став центром вірмено-григоріанського єпископства.

Як припускають, на вулиці Татарській (сучасна вулиця Краківська) оселилися вихідці з мусульманських країн - татари, яких колись було взято в полон, купці з Близького Сходу та ін.²⁴ Із заходу прибували купці-католики, переважно німці із Сілезії, які також утворювали власну громаду та мали свої органи самоврядування на чолі з війтом. За часів Льва Даниловича війтом був Бертольд Штехер, пізніше - його син Матвій. Війт мав право судити міщан, а сам підлягав лише суду князя. Через кілька десятиріч після появи війта, посада якого була спадковою, сформувалася рада - адміністративний орган міщан, що у своїй діяльності керувався "німецьким" (магдебурзьким) правом. Очевидно, разом з німцями почали прибувати поляки, згадки про яких у джерелах з'являються в XIV ст. і з часом стають щораз численнішими. Єврейські поселенці жили у двох кварталах: один був у найдавнішій, другий - у новій частині міста, що підтверджується похованнями на старовинному кладовищі.

Загалом у стародавньому Львові іноземні поселенці мали статус меншин. Повноправними його громадянами були, треба гадати, місцеві заможні "містичі", які мали в межах міста нерухоме майно. Великий вплив мали бояри-землевласники. Так, 11 лютого 1334 р. при підписанні Юрієм II у Львові грамоти були присутні галицький єпископ Ходор, боярин Дмитро Детько, суддя княжого двору Ходько, землевласники Юрій Лисий, Михайло Єлизарович, Олександр Молдайович, львівський воєвода Борис Кракула²⁵. У "Списку руських міст ближніх і дальніх", складеному в другій половині XIV ст., місто назване Великим Львовом.

На жаль, далеко не всі сторони життя середньовічного Львова можна висвітлити з належною повнотою. Щоб відповісти на низку питань, які поки що вирішуються гіпотетично, потрібні дальші археологічні дослідження. Проте і за нинішнього стану джерел можна зробити висновок, що протягом першого сторіччя існування Львова він став важливим економічним і культурним центром Галицько-Волинського князівства. Саме у цей період було закладено підвалини для його дальшого розвитку.

Література