Був Іван Китра на Венграх, опришок. Але той Іван зібрав собі трьох до себе та й сів поблизу корчми в чагарах; хто буде йти, аби нападати. А корчмар знав за це, бо брали горівки. Як ішли люди на роботу, коло тридцять або сорок, то корчмар сказав їм:
— Не йдіть, бо тут є опришок та буде вас рабувати. Є їх чотири.

Люди залишилися в корчмі на нічліг. Але до вечора було ззагоді. Над'їхав пан чотирма кіньми, два козаки з одного боку, а два — з другого, а фірмап на козлі.

А опришки спустилися з обочі. Сорочки на них білі, рантухові, портківниці червоні, бляхи жовті на капелюхах. Китра Іван мав руками закочені по лікті. Шаблі мали булатові— аби покалічив, то не загоїться. По двоє пістолетів дубельто-вих було в кожного.

Китра лиш з саблею став наперед коней, а опришки кричать:
— Давай гроші!

А в пістолетах були курки повідтягані — лиш палити. Стали чотири козаки і не рушилися з місця. Як крикнули: "Давай гроші!",— а пан викотив у шкірянім бурдюгові червінці та й подав опришкові. Опришки вступилися йому з дороги, сказали:
— Їдь!

Ті люди, що йшли на роботу, йшли за панською фірою. Китра сказав їм стати вглід — і вони рядом стояли. А він добув червінці і дав кожному по червоному. І ті пішли далі.