У Космачі жив Курило, котрий був дуже маєтний чоловік, що мав і по десять і більше слуг. Його поклали війтом.
А в той час війт годився, скільки має дати рекрутів. Так він дав свого слугу, котрий був неслухняним. Той якийсь
час був при війську, а відтак здезортирував і долучився до опришків.
Хотів помститися своєму господареві, що віддав його до війська, та
скільки приходив — не заставав дома.
Війт як уздрів, що йому
докучають, виходив собі, аби його два жовніри сокотили. Одного разу
прийшли опришки, а Курила знову немає. Запитують ґаздиню, де Курило,
вона й каже: "Пішов до церкви". Тоді вони прийшли до церкви його шукати,
а він там десь сховався. Опришки поставали на дверях, а один пішов,
обшукав і не знайшов Курила.
Тоді вони вернулися знов до
Курилового обійстя, сказали осідлати його власні коні, набрали
щонайдорожчих речей у нього й піїлли на полонини. А у війта були людські
застави: сардаки, кожухи, бо він був багатий та зичив людям грошей, а
люди у нього заставляли одежину. Коли опришки йшли полонинами, люди
подибали їх, пізнавали свою одіж і жалібно дивилися, що їх одіж уже
пропадає. Опришки питалися людей, чого так дивляться. Де не який казав,
що пізнав свій сардак, де не який казав, що пізнав свій кожух. А опришки
казали:
— Котрий твій, то візьми собі! — й кидали па землю.
І вже на якийсь час чутки за них не було. Так Курило обезпечився і одного року весною вибрався на полонину.
Слуги гонили табунами худобу: вівці, коні, кози, корови, а він позаду
віз котли, всякі посудини, бербениці з мукою. Зійшли з полонини Гордої і
спустилися в Клині. Клині називаються від того, що там плита на плиті,
туди є лиш вузька стежка. А під тим клинням є широка полянка, там
опришки передніх слуг сперли і питаються:
— Чиї ви?
— Ми Курилові слуги.
— Чи йде Курило з вами, чи ні?
— Ми не знаємо. Ми лишили його ще дома.
А Курило йшов ззаду і віз речі. Коло нього були слуги і кілька псів.
Пси наздогнали передніх слуг і вернулися напроти свого ґазди, почали
вити і скупити. Слуги кажуть, що десь звір недалеко, а Курило сказав, що
це не на добре. Коні, котрі мав, дав слугам, а сам вернувся додому.
Як послідні слуги дійшли до передніх, так почали опришки питатися, де Курило. Вони кажуть:
— Йшов з нами та й десь дівся. Ми не знаємо, де.
Опришки, що шукали Курила, почали йому збитки робити. Щонайдорожчу
худобу рубали, стріляли, повисипали муку, потовкли кітли. А слугам
нічого не казали. Лиш той самий опришок сказав:
— Ви такі слуги, як я колись у нього був! І від того часу за них і чутки сюди не було. І до Курила більше не приходили.
