У Космачі жив Курило, котрий був дуже маєтний чоловік, що мав і по десять і більше слуг. Його поклали війтом.

А в той час війт годився, скільки має дати рекрутів. Так він дав свого слугу, котрий був неслухняним. Той якийсь

час був при війську, а відтак здезортирував і долучився до опришків. Хотів помститися своєму господареві, що віддав його до війська, та скільки приходив — не заставав дома.

Війт як уздрів, що йому докучають, виходив собі, аби його два жовніри сокотили. Одного разу прийшли опришки, а Курила знову немає. Запитують ґаздиню, де Курило, вона й каже: "Пішов до церкви". Тоді вони прийшли до церкви його шукати, а він там десь сховався. Опришки поставали на дверях, а один пішов, обшукав і не знайшов Курила.

Тоді вони вернулися знов до Курилового обійстя, сказали осідлати його власні коні, набрали щонайдорожчих речей у нього й піїлли на полонини. А у війта були людські застави: сардаки, кожухи, бо він був багатий та зичив людям грошей, а люди у нього заставляли одежину. Коли опришки йшли полонинами, люди подибали їх, пізнавали свою одіж і жалібно дивилися, що їх одіж уже пропадає. Опришки питалися людей, чого так дивляться. Де не який казав, що пізнав свій сардак, де не який казав, що пізнав свій кожух. А опришки казали:
— Котрий твій, то візьми собі! — й кидали па землю.

І вже на якийсь час чутки за них не було. Так Курило обезпечився і одного року весною вибрався на полонину.

Слуги гонили табунами худобу: вівці, коні, кози, корови, а він позаду віз котли, всякі посудини, бербениці з мукою. Зійшли з полонини Гордої і спустилися в Клині. Клині називаються від того, що там плита на плиті, туди є лиш вузька стежка. А під тим клинням є широка полянка, там опришки передніх слуг сперли і питаються:
— Чиї ви?
— Ми Курилові слуги.
— Чи йде Курило з вами, чи ні?
— Ми не знаємо. Ми лишили його ще дома.

А Курило йшов ззаду і віз речі. Коло нього були слуги і кілька псів. Пси наздогнали передніх слуг і вернулися напроти свого ґазди, почали вити і скупити. Слуги кажуть, що десь звір недалеко, а Курило сказав, що це не на добре. Коні, котрі мав, дав слугам, а сам вернувся додому.

Як послідні слуги дійшли до передніх, так почали опришки питатися, де Курило. Вони кажуть:
— Йшов з нами та й десь дівся. Ми не знаємо, де.

Опришки, що шукали Курила, почали йому збитки робити. Щонайдорожчу худобу рубали, стріляли, повисипали муку, потовкли кітли. А слугам нічого не казали. Лиш той самий опришок сказав:
— Ви такі слуги, як я колись у нього був! І від того часу за них і чутки сюди не було. І до Курила більше не приходили.