На Гуцульщинi побував на початку XX столiття Михайло Грушевський - найвидатнiший iсторик України, визначний громадсько-полiтичний i державний дiяч. До приїзду в Гуцульщину його iм'я було широко вiдоме не лише на Українi, але й далеко за її межами. Вiн як голова Наукового товариства iменi Шевченка, редактор "Записок НТШ", автор багатьох праць з iсторiї України з кiнця XIX ст. цiкавився Гуцульщиною.

Михайло Грушевський видiляв з НТШ кошти для етнографiчних експедицiй на Гуцульщину, виявлення нових iсторичних документiв по iсторiї Карпатського краю, пiдтримував творчi зв'язки iз галицькими вченими, якi дослiджували Верховинський край, сприяв виданню за кошти НТШ 4-томного етнографiчного збiрника Володимира Шухевича "Гуцульщина", публiкував на сторiнках "Записок НТШ", "Науково-лiтературного Вiсника" матерiали Федора Вовка, Осипа Маковея, Володимира Шухевича, Володимира Гнатюка та iнших галицьких вчених, етнографiв, iсторикiв.

У 1902 роцi Михайло Грушевський за порадою друзiв iз своєю дружиною прибув на Гуцульщину i поселився у хатi гуцула Пилипа Зеленчука в Криворiвнi. Тут вчений вiдпочивав, як i В. Гнатюк, I. Франко, до першої свiтової вiйни. Вiн придбав у помiщика Пшибиславського гарну вiллу з городом, з якої вiдкривалася чудова панорама на мальовничi гуцульськi гори. Свою вiллу М. Грушевський обладнав у гуцульському стилi, привiз сюди основну лiтературу i кожного року приїздив iз родиною жiнкою i дочкою Катериною. Його полюбили мiсцевi гуцули, вiн з ними ласкаво спiлкувався, розмовляв на рiзнi побутовi теми, розповiдав їм дещо з iсторiї України, Галичини, ходив до церкви, вiдвiдував гуцульськi iгрища, спiвав з ними коломийки.

Криворiвня, як тодi називали її любовно "українськi Афiни", була мiсцем вiдпочинку i творчої наснаги В. Гнатюка, I. Франка, М. Коцюбинського, Г. Хоткевича, Ф. Вовка та багатьох iнших дiячiв української науки i культури. М. Грушевський спiлкувався з цiєю визначною елiтою, проводив науковi бесiди; звiдси вiн розсилав свою кореспонденцiю, листувався. Iсторик контактував з мiсцевими краєзнавцями Л. Гарматiєм, О. Iваничуком, А. Онищуком, Г. Колцанюком та вчителями, записував вiд них фольклор, легенди i перекази, особливо про славетного Олексу Довбуша.

Михайло Грушевський у Криворiвнi збирав до своєї колекцiї твори гуцульських майстрiв ужиткового i декоративного мистецтва, зустрiчався з вiдомими народними митцями, рiзьбярем i мосяжником з с. Рiчки Лукiяном Якiб'юком. Вiн високо цiнував вироби уславлених майстрiв рiзьблення на деревi Василя, Миколи i Федора Шкрiблякiв, гончарiв Кошака i Тимчука. Про вiдому виставку народних умiльцiв-гуцулiв, яка експонувалася 19-20 червня 1904 р. в Косовi, Михайло Грушевський у статтi "Гуцульська виставка", що була опублiкована в "Лiтературно-Науковому Вiснику", влучно писав, що це обогатство гуцульського промислу, сього найбiльш артистичного кута не тiльки України, а може й цiлої Слов'янщини.

У мальовничiй Криворiвнi Михайло Грушевський творив свої iсторичнi працi. За спогадами проф. Iвана Крип'якевича, вiн мрiяв написати iсторичний нарис про Гуцульщину. Вчений у Криворiвнi пiдготував i опублiкував рецензiю на збiрку Марка Черемшини "Карби", пiдготував матерiали наступних томiв багатотомної "Iсторiї України-Руси" та нарисiв iсторiї української лiтератури, якi згодом опублiкував на емiграцiї в Празi. На жаль, наукова творчiсть визначного вченого, iсторика України на Гуцульщинi вивчена недостатньо.

В 1914 роцi Михайло Грушевський покинув Криворiвню, залишив Гуцульщину i виїхав до Києва з думкою про пiзнiше повернення в цей облагословенний закуток нашого краю, як писав про Гуцульщину Iван Франко. Але доля не судила йому повернутися сюди, почалася свiтова вiйна. Видатний iсторик вiдiграв визначну роль в нацiонально-визвольних змаганнях 1917-1919 рокiв, очолив Українську Центральну Раду в Києвi. Академiк Iван Крип'якевич згадував, що пiсля повернення Грушевського на Радянську Україну у 1924 р. вiн писав до галицького iсторика С. Томашiвського, що думає завiтати до освоєї улюбленої Гуцульщини i написати правду iсторiї про вельми талановитий гуцульський нарiд та вiхи його лiтопису.