В серпні 2008 року гірські рятувальники знайшли тіло туриста з міста Кіровограда, який 11 листопада минулого року в одиночку вирушив до вершини Говерли і не повернувся.

Валерій Петричук тодішній студент 4-го курсу Житомирського університету відірвався від великої екскурсійної групи і полишив позаду навіть своїх двох товаришів з якими опинився попереду вже на вершині Малої Говерли. Двоє разом з групою туристів, що спускалась вниз і за їх порадою повернули назад. Петричук же не прислухавшись до парад своїх товаришів вирішив продовжувати штурм в одиночку. Група йшла без професійного провідника і в тих погодніх умовах не мала ніяких шансів побувати на вершині. Віталію дуже хотілося все-таки підкорити Говерлу і очевидно це йому вдалося, бо востаннє він зателефонував друзям повідомивши, що знаходиться в 50-ти метрах від вершини Говерли. Це був його останній дзвінок. Але дісталась вершина Валерію дуже дорогою ціною. Вона забрала в нього за це його життя. Хлопець не врахував той факт, що в тих умовах основним було не піднятися, а спуститися вниз і що мандрувати зимовим високогір’ям в одиночку все-таки не варто. Благополучно спуститися вниз не вдалося і він мабуть зірвався при спуску з крутих схилів гори.

Валерій Петричук перезимував в великому говерлянському кітлі між двома популярними маршрутами якими всі зазвичай піднімаються до вершини Говерли з урочища Заросляк. Його тіло виявили в неприродній позі в руслі гірського потоку, що бере свій початок з великого сніжника, який цього року розтанув тільки під час затяжних дощів, що спричинили повінь на Західній Україні. Тіло було знайдене на висоті 1594 метри в 303-х метрах від вершини Малої Говерли (1762 м.) та в 376 метрах від вершини гори Заросляк (1831м.). В тому абсолютно заповідному місці рідко хто буває. Думаю так низько його знесло снігом в зимово-весняний перід та бурхливими гірськими потоками влітку. На ньому було те, в чому він пішов в зимові гори в той злощасний день: коротка шкіряна курточка, светр, джинси та модні мешти з гладенькою підошвою. Не було в хлопця ні рукавиць ні шапочки. В такому одязі тоді вже було холодно гуляти вулицями низинних міст, не те що вирушати в карпатське високогір’я. Але сталося те, що сталося. Добре що вдалося знайти хлопця хоч до настання другої зими. Тепер рідні та друзі вже зможуть покласти квіти на його могилу.

А всім іншим, хто любить так нахабно ставитися до гір в період з жовтня по травень варто проаналізувати дану ситуацію і зробити відповідні висновки. А основне – поставити перед собою запитання – „Чи варто ризикувати власним життям заради підкорення вершини.?”