Круглий храм (rotunda з лат. — кругла будова) розташований на околиці древнього міста над Ужем, на останньому пагорбі Українських Карпат, звідки бере свій початок Середньодунайська низовина. Унікальна церква поступається своїм віком і значенням хіба що Софії Київській. Оповита таємницями, оспівана в леґендах, сьогодні Горянська ротонда викликає чимало запитань щодо її походження і часу заснування. І хоч нині більшість дослідників датує храм кінцем Х — поч. ХІ ст., досі достеменно не відомо, коли, хто та з якою метою збудував цю унікальну святиню.

Старовинну святиню відкрили для світу відносно недавно й майже випадково. 1879 року в невеличкому селі Горянах у напівзабутій церкві Св. Анни почалися ремонтні роботи. Раптом один із майстрів помітив, як із-під старої штукатурки з'являються на світ кольорові фрески. У той час Закарпаття входило до складу Австро-Угорської імперії, тому, коли про знахідку стало відомо, сюди терміново прибули спеціалісти з Будапешта. Дослідники були шоковані, оглядаючи старовинні настінні розписи, адже тільки попередній аналіз горянських фресок засвідчив, що їх намальовано в XIV— XV століттях. Науковці розпочали детальне вивчення пам'ятки, тут побували численні наукові експедиції. Таким чином, церква з околиці Ужгорода стала відома на всю Європу.

Фрески й нині вражають відвідувачів високою майстерністю виконання й водночас життєвістю персонажів. Учені дотримуються думки, що фрески в Горянах репрезентують епоху раннього Ренесансу й виконані в XIV столітті італійськими майстрами школи Джотто. Технологія їх виконання — це складна методика, що нині вже не застосовується: мокра "свіжа" поверхня при розписуванні всмоктувала в себе 10-сантиметровий шар фарби. На стінах храму зображено сцени з Нового Заповіту. Головні сюжети: "Благовіщення", "Утеча в Єгипет", "Страсті", "Дари волхвів", "Різдво Христове", "Воскресіння". Цікаво, що в центрі цих сцен завжди виступає жінка — щаслива мати, мати-страждальниця, молода наречена.
 
А почалось усе так. У 20-х роках XIV століття угорський король Карл-Роберт із династії Анжу за участь у боротьбі проти заколотників подарував величезну Ужгородську домінію італійському родові графів Другетів. Одна з родинних гілок цієї династії навіть мала садибу в Горянах і до свого прізвища додавала слово "горянські" (Druget de Geren). Володар Ужгорода граф Дьордь Другет був палким шанувальником італійського живопису, тож вирішив прикрасити ротонду високомистецькими фресками. Очевидно, майстри прийшли з Італії разом із графом, який повернувся в Ужгород з Неаполя 1354 року. А може, роботу виконали мандрівні групи талановитих італійських художників, що працювали в цей час у землях сучасної Словаччини. Про це свідчить стилістична спорідненість у розписах фресок багатьох церков Чехії та Словаччини з ротондою в Горянах.

Донині між науковцями різних країн тривають дискусії щодо походження Горянської церкви, її віку та призначення. Так, закарпатський історик П. Сова висловлює думку, що таємничу ротонду побудували у ХІІ ст. ченці ордену Святого Павла. Попри те, що в Україні виявлено ще 22 храми-ротонди (другої пол. Х — першої пол. XIV ст.), 4 з яких збережені донині, за своїми архітектурними параметрами храм Святої Анни не має аналогів у нашій державі. Горянська ротонда в плані шестикутна, але цей шестикутник настільки згладжений, що майже всі дослідники зображали план фундаменту круглим. У товщу стін (2—2,5 метра) врізано шість напівкруг­лих ніш, склепіння яких з'єднано між собою. На них будівничі поставили шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами. Тільки наприкінці 1960-х угорські дослідники знайшли "родичів" Горянської церкви серед двох ротонд в угорських селах Кісшзомбор і Корчо. Однакові геометричні форми, будівельний матеріал — усе це навело на думку об'єднати ці три храми в один архітектурний ряд і сміливо говорити про дату побудови — ХІ століття.

Горянська ротонда унікальна тим, що є шестигранною. Храмів такої рідкісної форми у світі — одиниці. У зв'язку із цим існує цікавий переказ про те, що храм може очистити від злих духів і демонічних сил, а також надати людині можливість доторкнутись до Вічності. Базується він на тому, що гексограм, тобто шестигранник — древній астральний символ. Він прийшов із Месопотамії до Іудеї, де став символом Бога Яхве, а потім — до середньовічних християн. Майстри, котрі зводили подібні будівлі в давні віки, уважали, що шестигранник символізує надприродні сили Сонця та Світла, а також Безсмертя та Вічність. Люди вірили: коли хтось стає всередину такого шестигранника, темні сили відступають.

Друга частина пам'ятки — прямокутний готичний неф, прибудований до ротонди у ХV столітті. У ХVІІІ ст. тут звели велику вежу, а в 1912 р. над західним фасадом церкви була надбудована дерев'яна дзвіниця. Тоді ж були проведені перші реставраційні роботи: укріплені фундаменти ротонди, почищені фрески, зашиті тріщини, споруджено нову шоломоподібну покрівлю. Протягом довгого часу храм належав римо-католицькій громаді, і тільки після 1949-го року перейшов до православних вірних. В 1959 році у дзвіницю влучила блискавка, після чого храм було закрито через аварійний стан. Пізніше церква стала філією Закарпатського краєзнавчого музею. І тільки в 1991 році ротонду передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. Відтоді тут проводять реґулярні богослужіння.