Щаслива Гуцульщина, що породила на своїй землi видатного українського письменника-демократа i громадського дiяча, за влучним виразом Iвана Франка, "буковинського Кобзаря" Юрiя Федьковича. Спiвець гуцульських гiр народився в селi Сторонцi-Путиловi на Буковинськiй Гуцульщинi (тепер селище мiського типу Путила, районний центр Чернiвецької областi) 8 серпня 1834 року.

Краса рiдного краю, синi гори, вкритi зеленими смереками, швидкоплинна рiчка Путилiвка так полонили юне серце майбутнього письменника, що вiн через все життя пронiс свою любов до гуцулiв, присвятив їм основну частину свого творчого життя. Вдало писав про це письменник Денис Лук'янович: Федькович прийшов на свiт i зрiс у гуцульських горах... Якi тi гори чудовi, може знати тiльки той, хто їх бачив i побув у них. А хто в горах жив, той тужить за ними i не може їх забути, як рiдної мати.

Юрiй Федькович, який майже все життя прожив на Гуцульщинi, дуже глибоко i вiрно оцiнив цю перлину свого рiдного краю. Він казав, "писав в 1862 роцi" що хто хоче, а я за своє: нема й нема кращого свiту понад гуцульськi гори. Небо над ними чисте, як дорогий камiнь, смеречина зеленiє, як взимi, так i лiтi, пташка не втихає, а хрещатий барвiнок стелиться по шовкових травах, що цiлу Буковину своїми запахами обвiяли.

Дитинство Ю. Федьковича пройшло в рiднiй сторонi. До 14 року життя, "писав Денис Лук'янович", Федькович не кидав свого вимрiяного краю в Сторонцi над рiчкою Путилiвкою у Вижницькому повiтi. А хоч на 15 роцi довелось мандрувати свiтами, вiн не вiдiбрав свого серця вiд гуцульських гiр: увесь вiн прирiс до них, боленю тужив за ними...

Не вiд батька, шляхтича за походженням, управителя маєтку Адальберта Гординського, а вiд простих, але душевно багатих людей пройнявся майбутнiй митець народним розумiнням правди i кривди, добра i зла. Дитячий свiт хлопця був нерозривно пов'язаний з матiр'ю Анною доброю, щирою, працьовитою жiнкою, яка не цуралася простих селян-гуцулiв, говорила лише українською i передала синовi любов i шану до рiдної мови. Вiд старшої сестри Марiї Юрiй перейняв багато казок i пiсень, iсторичних переказiв, особливо про Довбуша, якого любив понад усе i якому присвятив свої кращi твори. У своїх автобiографiчних спогадах вiн сам признавався: Моя старша сестра знала незрахованi казки i пiснi русько-народнi (в нас дома, натурально, лише по-руськи бесiдувано), а же ми ся обоє так дуже любили, то я хлопчиком бувши, раз у раз при нiй ся забавляв i всi тотi спiваночки i назви перейняв.

Важка доля кинула його на чужину. Революцiйнi подiї 1848 року i славетне селянське повстання пiд проводом Лук'яна Кобилицi вiдбились на родинi Федьковича. За участь в антифеодальному русi брат Iван змушений був залишити рiдну хату i переїхати до Молдавiї, а улюблена мати перейшла жити до зятя. Сам Юрiй Федькович зазнав чимало горя, працюючи на рiзних роботах: землемiром, в аптекаря. Нарештi кращi роки пройшли у вiйську. Згодом про цей сiмейний розбрiд письменник згадував так: оНашу хату зруйнували, наше господарство спустошили, сплюндрували. Неня утекла до зятя, а я пiшов свiтом блукаючи.

I так блукав вiн 10 рокiв (з 1852 р.) в складi австрiйського 41-го полку по Iталiї, а згодом повернувся до Чернiвцiв (1859 р.), де познайомився з прогресивним нiмецьким поетом Ернстом Нейбауером та представниками прогресивної молодi А. Кобилянським i К. Горбальом, Д. Таняскевичем, якi багато зробили для спрямування Ю. Федьковича на письменницьку ниву. В 1863 р. вiн залишив армiю i повернувся в рiдний Сторонець, одягнув сардак i став жити з мамою як звичайний гуцул, додержуючись усiх звичаїв i поведiнки гуцулiв. Улюбленi гуцульськi гори, їх жителi вдихнули у Федьковича нову поетичну силу. Це вiн особисто визнав у своїх листах до приятелiв. Коли перечитуєш епiстолярну спадщину Юрiя Федьковича, переконуєшся, як позитивно впливала рiдна гуцульська земля на творчу музу письменника.

В рiдному Сторонцi вiн прожив 13 рокiв i вiддав себе творчостi, великiй громадськiй дiяльностi i в тому його велика заслуга. Виходячи з цього, ми не можемо погодитися з тими лiтературознавцями, якi схильнi уважати цей перiод життя як деякий застiй у творчостi Федьковича.

Вiдданiсть своєму поневоленому народовi, захист його прав, готовнiсть бути на службi його iнтересiв - прекраснi риси письменника. Саме таким i був Юрiй Федькович. Сам вiн визнав, що лише в гуцульських горах його щастя i закликав своїх друзiв з України йти в Гуцульську Буковину набиратися народного духу: "О нi, братику, моє щастя ни там. Моє мiсце на Буковинi межи Днiстром i Прутом. ” Ни знаєте ви, любку мiй, кiлько там краси i поезiї! Хто ни може на Україну, то там ся народного духу учити, то най йде в руску Буковину i до Кiцманя, у Заставну, у Чорний Потiк, а як там побуде якийсь час, най йде мижи гуцули у Довге-поле, у Розтоки, у Шипiть, у Сторонець".

Перебуваючи в рiдному селi, Юрiй Федькович зробив багато для гуцульської громади. Перш за все, вiн активно включився в боротьбу односельцiв за лiси i пасовиська (сервiтути). Громада двiчi обирала його дворником (вiйтом) у Сторонцi-Путиловi, i вiн чесно виконував свою роботу, ставився до селян гуманно, розумно вирiшував усi сiльськi адмiнiстративнi питання, а тому здобув шану i славу серед гуцулiв.

Юрiй Федькович проявив себе як педагог високої квалiфiкацiї. Вже перебуваючи у вiйську, вiн виявив нахил до викладання, у Путиловi давав лекцiї з нiмецької i французької мови та з iнших предметiв етнографiї, гри на гiтарi (добре грав на флейтi). Для побудови школи в рiдному селi вiдпустив свої 2 морги землi i вчив грамотi дiтей. Його учнi i ученицi висловлювались про проведенi ним уроки як найкраще.

Перебуваючи на Гуцульщинi, Ю. Федькович подiляв долю своїх односельцiв, пiдтримував з ними найтiснiшi зв'язки. Вiн не вiдрiзнявся вiд гуцулiв нi одягом, нi мовою, нi звичаями. Все це пiдкреслює глибоке вростання в гущу обездоленого гуцульського люду. Вiн так описує свiй зовнiшнiй вигляд: ...Волос довгий, вус пiдстрижений, у будень ходжу собi у постолах, у сивих гачах, в байборацi з голубими шнурками, в угорськiм капелюсi, а в недiлю в чоботях, в чирчикових гачах, в прошиванiм сардацi, в кресанi з бляхов та зогальоном, сорочка вишивана, а черес новий у 5 пряжок.... Як видно, письменник не вiдрiзнявся одягом вiд простого гуцула.

Хоч бюрократично-чиновницька елiта зневажала iм'я Ю. Федьковича, проте вiн мiцно дружив з простими гуцулами, в яких бачив носiїв народної мудростi, високих принципiв моралi, душевної краси, естетичної принадностi.

Незважаючи на те, що жителi Буковинської Гуцульщини жили бiдно, вони мали щире серце, i Федькович всiляко захищав їх перед панами. Вiн був їх оборонцем пiд час судових процесiв з помiщиками за право користуватися лiсами i пасовищами. Дослiдник творчостi Ю. Федьковича Осип Маковей з цього приводу зауважував: оЛюди ходили до нього як бджоли, а вiн їм казав: Грунти, лiси, полонини, що ви їх мали до 1848 року, вашi! Ви боронiться, тримайтеся, а я буду проводити процесип. Сучасники поета свiдчать, що вiн мав великий вплив на гуцулiв, ощо сказав мужикам, то було святе, радив розумно i багато доброго зробив громадi.