На Гуцульщинi перебував вiдомий український публiцист, iсторик, лiтературознавець, фольклорист, економiст, фiлософ, громадський дiяч Михайло Драгоманов (1841-1895) разом з видатним українським революцiонером-демократом, прогресивним вченим, громадсько-полiтичним дiячем, автором вiдомих праць з економiчної iсторiї й теорiї ("Про багатство i бiднiсть". Женева, 1887; "Про хлiборобствоп". Женева, 1871; "Ремесла i фабрики на Українi". Женева, 1880 та iн.) Сергiєм Подолинським.

Цi два видатнi дiячi хотiли ближче познайомитись з гуцулами i запланували вiдвiдати цей край. Свої бажання вони здiйснили в 1875 роцi. На прохання свого знайомого письменника С. Витвицького, який проживав у Жаб'ї, Драгоманов М. i Подолинський С. в 1875 р. прибули до Станiславова, а звiдси виїхали на Гуцульщину. М. Драгоманов в 1871 р. пiд час вакацiї встиг побувати в Галичинi, ближче познайомитися з тамтешнiм життям та зав'язати дружнi стосунки з передовою молоддю, зокрема, з I. Франком, М. Павликом та iншими. Його манило на Гуцульщину, i вiн пише у своїх спогадах 1871 рiк i мiй об'їзд Австрiйської Русiп: В кiнцi липня 1875 я виїхав у Галичину i домовився (з С. Подолинським) їхати всiм дивитись на Гуцульщину по обидва боки Карпат. Iз Станiславова треба було вибиратись у гори. Дорогою нас не раз уражало нахальство жидiв, а надто одкупщикiв шосейних (роготникiв), якi грубо кричали на нашого вiзника. На другий день ми приїхали до цiлi в гiрське село Жаб'є, дуже близько вже до угорської границi. Про життя народне ми довiдалися мало не було часу. Так хіба приглянулись поверхово до того, що таке гуцул, його хата, костюм.

Зупинившись в Жаб'ї, М. Драгоманов i С. Подолинський iз захопленням споглядали гiрськi краєвиди, вели розмову iз своїм знайомим С. Витвицьким про життя i побут гуцулiв, їх вiдвагу i любов до свого краю.

На другий день, накупивши усяких гуцульських виробiв, М. Драгоманов i С. Подолинський повернулися до Станiславова. А звiдси вони поїхали на Буковину до Юрiя Федьковича, з яким зустрiлися у Путиловi, на його батькiвщинi. М. Драгоманов згадує, як вiн перебував у Кутах, де любувався очудовими ландшафтами та красою люду, а надто жiнок i дiвчат, спостерiгав сплави дерева, одараби (плоти), що спускалися по рiцi Черемош, несучи на собi омiж iншим гуцулiв i гуцулок в празникових строях.

Далi вчений описує бiдного гуцула, хату маленьку, курну, всерединi чорну, i як провiдник вiв його по гуцульському краю до Путилова i розповiдав про важке життя гуцулiв. Дорогою, згадував М. Драгоманов, я розпитував гуцула про попа в селi, про школу (майже нема), про податки тощо.

Вислухавши нарiкання гуцула, Драгоманов прийшов до висновку про те, що австрiйськi властi не цiкавляться життям гуцулiв. Виходило, пише вiн, що властиво нiхто не дбає про народ, менше нiж про вiвцi, що стрижуть i їдять. А далi з розповiдi узнав, що гуцули возять дещо продавати з Жаб'є в Сигет на ярмарки i торги.

По дорозi до Путилова Драгоманов ночував на полонинi i свої враження про полонинське життя гуцулiв записав у спогадах. То була, пише вiн, невеличка будiвля з дерева, з лавами по пiд стiнами, але покрита тiльки з бокiв. Середина стайнi була вiдкрита, i туди йшов дим вiд великого вогнища, що горiв посерединi будинку. Хтось менi сказав, звертаючи мою увагу на те, що люльки запалювали пастухи сiрниками, а не з вогнища, що то вогнище жива ватра, тобто витерта деревом. Такий вогонь запалюють, як прийдуть на полонину в початку лiта, а потiм огнище мусить горiти до кiнця сезону, а коли потухне, то це вважається за негарне для скоту й для людей. Менi показували iнструмент, котрим витирають огонь. Зварили на бринзу молоко, надоєне в той вечiр, i потiм стали варити в менших казанах молоко i кулешу (iз борошна кукурудзяного) на вечеру всьому товариству. Пiд вечiр ми прийшли на край лiсу перед чисту полонину, покриту тiльки травами, серед яких плаями виднiлись низькi приземнi смереки. Вже перед тим, ми встрiчали i скот, а тут побачили цiле стадо й великi загороди i стайню, а коло неї людей.