СКАРБИ ДОВБУША НА ГОРАХ ВІЛЬСІ, МАГУРІ І ЛИСІЙ

Довбуш бував у сих місцях. Коло Турки є гора Вільха. Він був на ній і закопав там скарби. Друга гора називається Лисою. То тепер так називається. А давно вона називалася Чорною. Довбуш і на ній закопав терх золота. Куди на Іван-день сонце вранці блисне, там треба копати.

З Довбушем ходили два легші з села Вовчого — Сохань і Цекань. Вони добре знали сі місця, знали і те у кого є гроші. У Турці був дуже заможний піп. Прийшли до нього і забрали стільки грошей, що ледве кінь поніс. Віднесли ті гроші на гору Магуру і закопали на чорний день. Опісля на Магурі копали, глядали оті гроші, та не знайшли.

 

ДОВБУШЕВІ ГРОШІ У КРИВІМ І ЗГАРАХ БІЛЯ СЕЛА РОЖАНКИ

Михайло Мереиів ще малим був з вітцьом Матійом у Гошеві. Там ночували в одного діда, який ходив з Довбушем.

Той дідо розказував, що в Кривім у Вишній Рожанці під ялицею збан грошей закопано. Він сказав, де та ялиця росла. Другий збан грошей закопано у Згарах.

Довбуш відбирав гроші від багатих і роздавав бідним. Що лишалося, те закопував. Одні гроші він заклинав. То були нечисті. їх не можна брати, бо заслабнеш. Які не заклинав, ті чисті. їх можна брати. У Згарах нечисті, а у Кривім чисті гроші закопано.

 

ДОВБУШЕВА СКРИНЯ НА МАГУРІ

Говорили старі люди, що в Магурі коло Мшанця бучок з ялицею зрісся. Там закопав Довбуш скриню із золотом.

Пробували до того добиратися, але ті гроші зачаровані. Покажуться і знову сховаються. Якось на Магурі паслися воли і почали туригатися та й ногами вигребли ланцюг, на якому Довбуш спускав скриню. Пастухи увиділи той ланцюг і розповіли в селі. Люди вийшли і почали розкопувати те місце, але гроші лиш заблищали і знову сховалися.

 

ДОВБУШЕВА КОМОРА В МОКРИНІ

У лісах, в полонині Мокрині, в долинах є Довбушева комора. Там у скалі є кагла, закурена, почорніла. В ту каглу вже багато наметали каміння. То все вержуть камінь і слухають, чи глибоко він летить. У тій коморі є на столі вироблений діамантовий змій-жертва. І тота жертва світить там водно — як уночі, так удень.

Там зимував Олекса Довбуш багато зим. Є в тій коморі багато грошей. Опришки там мали свій млин. В ту комору годі найти двері. Є там цілі могили рогів, з яких опришки виструговували собі порошниці та всіляке. І там, коло тих рогів, мають бути двері десь. Та коли годі відшукати. Ті тріски з тих рогів уже позаростали мохом.

 

ДОВБУШЕВІ ГРОШІ НА ЯВІРНИКУ

Про це я чув ще малим хлопцем від свого діда, а він любив багато оповідати. Є у нас гора, яку Явірником називають. З-під того Явір-ника починаються дві ріки. Одна з них — Опір, а друга — Стрий.

Під головним верхом на тім Явірнику є криниця, а за дванадцять шабель від неї закопаний скарб з грішми, чи Довбушевими, чи чиїмись іншими.

Знайти той скарб може хіба найчесніший чоловік, котрий і на макове зернятко не зробив ніколи нікому кривди.

 

ДОВБУППВ СКАРБ НА ПОЛОНИНІ ОБУХ

Був я колись у Жупані. Там мені розказували, що як Довбуш ходив туди, то на полонині Обух закопав свої скарби. В тім місці у лісі є криниця. Від тої криниці на 70 шабель, лиш не знати в який бік, і заховано скарб.

Коло того місця лежить великий камінь. Його й колоти пробували, але скарбу не знайшли. То, може, й на 50 метрів завглибшки закопано.

 

ДОВБУШЕВА БАРТКА І КОМОРА

Я був на Кидроватій коло Довбушевого сідця. Як вийдеть-ся на Кидровату, то треба трохи піти в долину, і там коло гребеня на полі стоїть сідець. Той сідець — то вирубаний камінь на чоловіка. То геть вирубано на голову, плечі, руки, ноги і на люльку так, що як сяде чоловік, то на кожну частину його тіла є вирубане місце.

Той сідець облупаний, бо люди облупали його, шукаючи гроші. За плечима того сідця є викопана яма, з котрої вибрали люди котел заривних червоних. Ті червоні був закопав там Довбуш. Довбушева комора від сідця — на один верг Довбушевої бартки. Але що з того, коли не знати, як задалеко летіла Довбушева бартка. Кажуть, що у Довбуша бартка була зроблена з одного центнера сталі, то вже мала важити тота бар-точка! Та й кажуть, що Довбуш, як сяде на той свій стілець, то, бувало, як верже своєю барткою, то вона упаде аж на його комору. Довбуш був добрий чоловік, він лиш у багачів брав, а бідним давав.

 

ДОВБУШЕВІ ГРОШІ НА ЯРШИЦІ

Олекса Довбуш любився тут, у Зелениці, з Тимшечкою. Раз якось із тих рік, чи би з Делятина, чи звідки ішов сюди до неї грунями, і тут, на Яршиці, посів його день, так що не міг у село доступити уже. А він казав па тім місці, таки на Яршиці, пробрати плиття і висипав там дванадцять терхів (двадцять чотири бербепиці) грошей.

Та й потому погиб у Космачі, та й уже не знав піхто, у котрім то місці ті маєтки.

 

ДОВБУШЕВА ПИВНИЦЯ КОЛО ЯСЕНЯ

У нас у селі Ясені була Довбушева пивниця. Як я малим дітваком скотарив, то зі мною був старий дідок, сивий уже. Ми пасли худобу, і він все сяде та й розказує мені, що тут, у тій пивниці, у Довбуша в опришках були ясінські люди. Він все оповідав, що були з Магасів. То вже дуже давно. Та то вже роки! То вже великі-великі роки. Повмирали і діти, і внуки магасівські. Є ще в селі ніби фамилія, але опришками були їхні далекі прадіди.

Опришки ходили всюди по панах, по великих багачах, забирали з церков золоті чаші, забирали делікатні речі і зносили все до тої пивниці. їх було всіх 12. Як приймав їх Дов-бущ? Був там такий дуже великий, дуже глибокий звір. А через звір лежала велика смерека, що вітер звалив. Але на тій смереці було постояти! Подивитися вниз! Страх людину збирав, що то була за глибина!

Довбуш, як хто хотів іти до нього в опришки, вів до того звору:
— Як перейдеш по цій смереці, то будеш у мене, а як не перейдеш — іди собі геть. Ти не мій. Мені тебе не треба.

І котрий перейшов, то він його приймав. Котрий не перейшов — відправляв геть. Так набрав собі тих 12 хлопців, серед яких були і Магаси.

Коли опришки наповнили пивницю скарбами, стався такий трафунок. Як вони розходилися, то найзадній запирав двері. І як запирав, то прискірнув мізинний палець і каже:
— Най їх чорт вже запре. Аби я їх більше не запирав.

Аби вони більше не відпиралися.

А там стояв такий, як двері, великий камінь. То як чорт той каменисько до тих дверей припер, то аж і на ішнішний день. Більше вже ніхто не бував у тій пивниці, ніхто туди не добирався. Та пивниця була у Ясені під Облазом, як гора Гриньки. Так мені той дідок розказував. Він ще казав, що з-під самих дверей тої пивниці тече вода. І зараз та вода тече. Я видів на свої очі. Там є криничка з дуже студеною водою. Люди скільки йдуть, то завжди п'ють з тієї криниці.

ШІСТНАДЦЯТЬ БОЧОК ЗОЛОТА НА ГОРІ КОЛИСКА

На горі Колиска мав Довбуш колиску. Він на ній з хлопцями колисався. А колиска яка була? Дві галузі зі смереки зв'язав, і гонилося...

У Тухольці був пан — граб'я Конський. Довбуш гостив у нього два рази. Забрав у нього все золото і за Колискою сховав. Там шістнадцять бочок золота закопано.

Один дід пив воду з криниці, що коло явора, і побачив золотий ланцюжок від годинника. Він приніс той ланцюжок у село і питав, чи хто не згубив. І взнали, що то з того золота панського...

У церкві був архів, там було записано, що від тої криниці, де пив дід, на 42 лікті на південний схід закопане те золото. Там ріс явір. Копали-шукали — не знайшли нічого. І на Добушівці є золото під каменем, але ніхто не може той камінь підняти.


ПЕЧЕРА НАД ПРИСЛОПОМ
Печеру, що на Чорному Верху, викопав Довбуш із своїми хлопцями. П'ять їх копало печеру, п'ять їх за неї знало. Всіх п'ятьох імена вибиті на тому камені, що при вході у печеру. Вже не прочитати імена тих, хто знав про печеру і заховане у ній золото,— час зітер букви на камені, ледве їх видно під мохом.

А ходив Довбуш зі своїми хлопцями по всіх Карпатах, відбираючи срібло і золото від багачів. Частину віддавали біднякам, а частину ховали на чорний день в печерах. Немало було знесено срібла-золота і в печеру, що над Прислопом.

Коли Дзвінчук смертельно поранив Довбуша, то Олекса ще встиг сказати своїм хлопцям: — Беріть мене на топори, та несіте в Чорні гори. Там ви мене поховаєте, та хреста мені не кладіть, лише яфинку посадіте. Сріблом-золотом поділіться та по світові розійдіться.

Ті п'ять, що знали за печеру, набрали собі з неї золота в бесаги — скільки кожний міг понести. А вхід у печеру засипали. Якби прокопати завал і зайти в печеру, то можна знайти там величезні скрипі, повні срібла і золота. Тільки люди бояться копати, бо опришківські скарби заворожені.


ДОВБУШ І ЙОГО СКАРБИ У СЕЛІ ГАВРИЛІВЦІ
Не знаю у котрому році Олекса Довбуш у самі свята великодні переходив через Гаврилівну. З ним було, може, п'ятнадцять, а може, й двадцять опришків.

Як надійшли ранесенько — якраз у церкві задзвонили. Ватажко сказав:
— Слухайте, хлопці, далі не підемо.

Познімали опришки з плечей сакви, викопали яму і прикопали гроші, що несли. Потім погостилися і пішли в гори. А гроші думали пізніше забрати, але не забрали, бо Довбуша того року вбили.

У Гаврилівці, де закопані Довбушеві скарби, на Новий рік блимає половінь (вогонь). Уночі перед дванадцятою годиною три рази гіовхпе і згасне. Одного разу мого батька вуйко, Микола Минулий, пішов перед Новим роком повіншувати свого швагра Василя. Десь коло опівночі повертався він додому понад потік Синиловець (його ще називають Синій потік). Іде він, а тут блимнула половінь раз, і другий, і третій. Він то місце завважив і кинув з ноги чобіт.

А то так є. Як побачиш половінь — кидай, що маєш. Кинеш шапку — будеш копати у свій ріст, кинеш ремінь — будеш копати по пояс. А Микола Микулип кинув чобіт і босий на одну ногу прийшов додому. Але спати не лягав. Узяв коробку попелу, і йде па те місце, де чобіт лишив. Навколо чобота обсіяв попелом, чобіт узув на ногу і пішов додому.

Раненько йде він дивитися, який слід на попелі. Коли є слід вола або корови, то можна копати, а коли слід коня, кота, качки або курки, то копати не можна. Навіть, якщо слід людини, то не торкай нічого. Прийшов вуйко — є слід вола на попелі.

Побіг додому, взяв рискаль — копає. Навіть пе вкопався по коліно — є кітлик! Підкопав під нього, та сам не годен вирятувати. Йде по брата Онофрія. Прийшов брат. Лише зал ожили пільгу, аби важити, а Онофрій каже:
— Ей, щось тобі, брате, забагається. Бог знає, що сесе є, а ти тягнеш. Най цей котел шляк трафить, а я не хотів би з ним бідувати.

Пільга тут же переломилася і котел пішов у землю. Копав вуйко вглиб ще, може, п'ять, а може, і шість метрів, і ніде навіть сліду не було — всюди земля тверда.

І котел грошей пропав. Але у цю війну надлетіли німецькі літаки і почали бомбити місце, де були закопані гроші опришків. Геть чисто зрили бомбами землю, але нічого не показалося. Видко, хтось сказав німцям, що там скарб Довбуша закопаний, але вони його не здобули.

 

ДОВБУПІЕВА КРИНИЦЯ І СКАРБ БІЛЯ СЕЛА ДІБРОВИ

У лісі Дуброві є криниця, з якої Довбуш пив воду, коли ішов у напад па Богородчани. її тепер обгородили. Як зійдуться два-три робітники, то кажуть:
— Ей, хло', може, нап'ємося хоч води з сеї криниці!
— А то ладна вода!
Говорять, що Довбуш, як вертався із Богородчан, закопав у нас на Калинищах золотий ланц під дубовим пнем. Ми не раз сміємось:
— Ей, слухай! Аби то напасти па той пень, де той ланц, от були би гроші!

 

ДОВБУШЕВІ СКАРБИ НА ЛИСИНІ

Раз пішло двоє наших чоловіків на роботу в поле на доли— до сапання або жнив — недалеко Львова. Приходять до одного села та просяться у якогось ґазди на ніч. Входять у хату, а в хаті сидить такий сивий та старий дідо, що аж жасно дивитися на нього.
— А звідки ви?
— Та з Космача.
— З Космача? Та я Космач добре знаю, я туди з Довбу-шем ходив. Я з Довбушем закопав там гроші на Лисині.
— А де? — питаються ті двоє.
— Якби-сьте хотіли шукати, то йдіть па Лисину, але з цеї сторони, з котрої сонце сходить. Там подиблете два буки, а межи тими буками криницю. Вище цеї криниці подиблете плиту. То під тією плитою ми закопали.

Ті люди вернулися в Космач та зараз пішли шукати гроші, але не знайшли ні буків, ні криниці. Не знати, чи дідо гулив, чи хтось вже викопав.

 

КОРИТИЩА

Долі всім Чорним Верхом є жолоб. Отой жолоб кличуть Коритищами. А в Чорному Верху, на самому штовбі, закопане золото. То опришки закопали.

А вби до того золота, коли б його було треба, добратися, то придумали Довбушеві хлопці таку штуку: дістали десь довжелезний ланц, одним кінцем прикували його до скрині із золотом, а за другий кінець потягли той ланц долі Чорним Верхом. Коли витягнули лапц па всю довжінь, узялися до роботи: викопали глибокий ярок і закопали той ланц. Кори-тища — то і є слід їх роботи.

Якби перекопати впоперек Коритищ глибокий рів, то напав би на той ланц. А за ланцом легко би знайти скриню із золотом. Біда, що Коритища заворожені. Один чоловік почав був копати, та дуже ним далеко щось вергло.

 

ДОВБУШІВКА

У нас тут такі гори: Лиса, Бердо, Довжки, Дзвинів, Остріг, Гамадючка, Гостилів, Углярня, Довбушівка. Тому Довбушів-ка, що там є Довбушева пивниця. Вона коло самого Клим-ця — села. Там є горб, а в одному місці — плита величезна, ніби двері. Ото і є пивниця.

Те поле належало колись Пищальникові. Він мав 19 гектарів поля. Розказував мені, як перед плитою роздряпав граблями і посіяв конюшину. Конюшина підросла, а одного ранку бачить він — потоптано... А то було на Купала, на дев'ятий четвер, на русальну п'ятницю. Наступного разу взяв собі сокиру, пішов ночувати на поле. Наклав вогню і заснув. Ба! Він пробуджується — ясність! Плити нема, пивниця відкрита, а звідти виїжджають коні й коні — якийсь старовинний народ! Пищальника страх узяв, не може говорити. Заперло дух. А вони на нього не дивляться — їдуть собі, їдуть. Та й поїхали...

А тут дикий когут запіяв! Так красно! Лиш когут запіяв, а то все в пивницю! В пивницю! В пивницю! Блиснуло — і грім загримів. Як загриміло — дивиться: нема нікого, плита стоїть, конюшина потоптана.

Оповів то синам своїм; сини ходили, але нічого не виділи. А його сусіда розумівся на зіллі. Пішов собі на Купала, назбирав якогось зілля і з тим зіллям пішов. Отворилася пивниця, вершники поїхали, а в пивниці — ясність. Трохи має страх, та пішов. І набрав з купи золота, що не може підняти. Та й лише присів, хотів завдати собі, а тут блиснуло, загриміло, зачало їхати. Та й пропав... Захланний чоловік усе біду робить.

 

ПИВНИЦЯ ПІД ЛИПОЮ

В давні часи, коли на місці нашого села Студеного були ще густі ліси, жило на Цій околиці багато опришків. Вони ходили на розбій у далекі краї, а переховувалися в сих лісах. Тут вибудували собі пивницю, в якій громадили скарби.

Але прийшли для них злі часи. Узнали про їх сховище, і мусили опришки утікати. Аби не знайшли їх пивницю, наносили на двері землі та пересадили туди вже немалу липу. Як відійшли, то більше не вернулися, а лина росла, і росла.

Потім поселилися у сих краях люди, будували хати, закладували села. Якось, так сталося, що тієї липи не зрубали. Тепер вона росте у загороді Марущака.

Якось старий Марущак був у Хусті. Там зустрівся він з дуже старим чоловіком. Той звідує його:
— А звідки ви?
— З Студеного!
— Ци є там у вашому селі ще одна велика липа?
—- Ой є! — сказав Марущак. І звідує:— А що ви за ту липу знаєте?

Старий відговорювався, але на кінець розказав, що під тією липою є пивниця опришків. Хто би міг до неї зайти, знайшов би там велике багатство. Тільки над пивницею велике закляття. А хто би хотів липу зрубати, заплатив би життям.

Вернувся Марущак додому та все й розказав. Знайшлися тоді й інші свідки, котрі чули і знали про пивницю, не вимудрували. Липа ще й нині стоїть. А до пивниці можна буде дістатися хіба тоді, коли липа сама всохне і впаде, бо рубати її ніхто не сміє.

 

СКАРБИ В ДОВБУШЕВИХ КОМОРАХ ПІД КРИНТОЮ

Під Криптою, на Скарбах, опришки закопали золото коло криниці-чуркала. Тому то й називають це місце "Скарби"...

Де опришки ховали своє золото, то те місце значили — на камені вибивали слід: підкову або метелик, або ногу.

Гаврилів із Синиць знав, де комори Довбуша, в яких печерах. Він копав Довбушанки на Синицях, але мав замало сили. Тоді він звернувся до польського уряду, аби дали допомогу. Ті його обсміяли:
— Звідки у того злодія могло бути золото?

Воші Довбуша злодієм називали. Гаврилів копав далі сам. Він уже докопувався, але стався обвал, і його там привалило у печерах.

 

ДОВБУШЕВІ СКАРБИ НА ЖУРАВЛЕВІЙ КЛИВІ

Довбуш на самім Збручі був, і в Галичі, і в Бучачі. Був він і на Журавлевій Кливі. Там закопав свої скарби. Виділи там вибиті на камені підкову і пессю лапу. І вівчарі знаходили гроші на сій горі. Як іти в Жолоби, у Вепрянках, де млаки, були криниці. До цямрин були причеплені ланци, що входили в землю. Казали старі люди, що тими ланцами припинали котли з грішми, аби пе втікали в землю. То були Довбушеві гроші й ніхто їх не чіпав.

Мій прадід Дмитро Гутник, якого прозивали Дмитерком, довідався від когось, що на Кливі закопано у котлах гроші. Але де, у якому місці — він пе знав. І пішов до ворожки.

Ворожка жила у Сливках. Вона вже не могла ходити, бо була стара. Гутник попросив її, взяв коня і вивіз Маринку (так звали ворожку) на саму Кливу. Вона показала йому, де один котел з грошима. Гутник був дуже бідний. Та від того часу розбагатів, купив полонини Стаиимир, Керниці, Черешеньки, Згари.

 

СКРИНЯ ДОВБУША

Про Довбуша різне говорять. І співали про Довбуша. Де Колонія, Мармасталь, там ліси вирубали. А ще дальше є гора, яку називають Чорною. На Чорній горі є скриня залізна, велика скриня, на неї кажуть: "Довбушева скриня". Вона замкнена па велику колодку.

Отож, там різні люди ходили, хотіли подивитися в ту скриню — марно! Тої колодки вже віддавна половину розрубано, хоч ніхто не може в скриню добутися, кожен раз щось перешкодить і все. Нема чоловікові права, вби подивився, що там є. Кажуть — Довбушева скриня,— а що в ній, того ніхто не знає.

Довбуш... Він, просто сказати, був робітник, бідний чоловік, не міг дивитися на знущання і вирішив: "Чекай, будемо боротися з панами!" І ходив, боровся.

То давно було.

 

МОГИЛА ДОВБУША

У пас вівчарив Пилин, що колись ніби також пас вівці на Гуцульщині. Це я чув від тата. Той Пилип, чи то кілька вівчарів було, найшли десь у Чорногорі під явором могилу Довбуша. Там було все відкрито і світилося, як золото. Ну й котрийсь із вівчарів хотів щось узяти, але як ним відти махнуло, ледве живий лишився.

 

ПРО ДОВБУШЕВУ ГОЛОВУ

Пани розрубали відтак Олексу па кавалки і розметали по селах на "чудіє", аби люди каялися та й не бралися до оп-ришківства. У нашу Зелену занесли були голову та й застромили на паль на чудіє онде проти злісного, на Вилах. Відтак тота голова розсипалася, і мій дід, небіжчик, узяв був верхній черепок з тої голови і приніс до хати та й поклав у сінях над дверима.

Аж раз побачила баба, небіжка, того черепка та й питається:
— А це що за кістка?
— Е,— каже дідо, небіжчик,— то з Довбушевої голови. А баба хап той черепок та й понесла у дебрі, онде проти вивоза, і вергла геть. Не те — в скриню би на замок таку річ. Ей, боже, боже! А бабі узяти та й кинути геть.
Небіжчик казав, що якби найшов той черепок та переступ-ного року аби поклав на свою голову, то гроші самі би показалися, усі ті гроші, що Олекса поклав у землю. О! Тих грошей є! Нема такого груника, такої кливки, аби не було Довбушевої поклажі. Але, кажуть, що вій як клав де гроші, то все казав:
— Без моєї голови ніхто і грейцар не візьме.

Потому уже шукали дідо з бабою того черепка петрівної днипи, але пропало.

 

ПРО ШВЕДА

Був давно у Перехресному чоловік Швед. Дуже хотів розбагатіти і додумав собі, що піде в онришки. Айбо то треба було мати силу.

Баба йому сказала, що під Чорногорою є одне місце, де Довбуш закопав корчагу із щезником. Якби ту корчагу викопати і принести на обійстя, то щезник би ґазді служив і приніс би йому зело, що кулі відвертає і дає чоловікові силу.

Швед знайшов ту ліщину, викопав корчагу і несе. А корчага що не крок, то стає тяжчою. Змучився і думає собі: "Сяду і відпочину". А то сідати не можна було. Сів. А далі думає: "Ба який то щезник?" Витягнув затичку — відти почало щось лізти, як хмара. Сіло йому на шию:
— Неси!

Витягнув Швед ніж і штрик лівою рукою навідліт. А ніж був опришківський, мав силу і на нечистого. Зайойкав щезник і втік.

Так Швед не дістав силу. Айбо розбивати кортіло йому. Зібрав хлопців і напав на Коломию, коли там був ярмарок. Набрали червоних і втекли.

Була за ними погоня. Стріляли в Шведа і поцілили: відірвали йому праве вухо. Він з тим вухом ходив до ворожки у Сучаву. Чимось змастила і вухо приросло.

Із Коломиї важко було тікати уповні, тому гроші закопали в землю і лишили знак на камені. То мало бути на чорний день.

Швед опришкував десь три роки. Нападав на Сігет, Болехів. Червоних мав доста. Підплатив панів і дозволили йому жити в селі.

Швед женився, розгаздувався. І пани призначили його війтом. Він почав водити ровти і ловити опришків. Виловив усіх, бо знав, де їх сховки.

"Ну, тепер,— думає собі,— можна і забрати ті гроші, що закопав із опришками, як тікали з Коломиї". Запряг коней і поїхав з жінкою до того каменя, на якому лишили знак. Знайшов і почав копати. Та лише докопав до грошей, скала над ним відкололася і загриміла вниз. Засипала і Шведа, і жінку його, і віз, і коней.

Не може опришківські гроші узяти недобрий чоловік.

 

ПРО ГОРУ ДОВБУШАНКУ

Олекса мав хату у нашій Довбушанці. Там він усе зимував самодванадцятий. Бувало, набере у панів кіз, стинає ліс та й годує, і б'є та й їсть.

О! Там у скалах є багато маєтків, багато золота і у бер-беницях багато козячого лою. Раз отець В. І. найшов під Довбушанкою бербеницю, під гачугою між корінням, і утішився, бо гадав, що то гроші. Але дивиться, а то повна бер-бениця лою козячого.

Раз зайшов під Довбушанку якийсь стрілець з тих рік. Дивиться, а там плита в однім місці відстає. "Ану-ко я відважу,— гадає,— що там є?" Дивиться, а то печера. Заходить він всередину, а там повно збруї усякої, одежі, грошей — усякого багатства. Так роздивився він, що є що брати на дев'ять коней, а потім скинув з себе, не дивуйте, гатки і набрав грошей, що лиш міг, та її пішов до хати. На другий день вернувся той стрілець з дев'ятьма кіньми і з людьми, шукає тої комори, ого! Й сліду не було. Заперлася та її годі.

 

ДОВБУШЕВА ХАТА І СКАРБИ

Довбуш знав, де класти хату. Він вибрав собі дуже безпечне місце у Добошанці і там мав своє посидження. Мені тато, небіжчик, показували то місце, там були ще підвалини з Олексової хати. Довбуш перебував там кожної зими, а у печерах мав так, гей у Надвірній у склепах — усячину, що лиш забаг би. Ой так, так! Немало грошей пріє там у землі, але що, коли то усе закляте, ніхто не годен взяти.

Якийсь з Ясіня був раз з маргою у Добошанці та й прийшов туди, де вже було Олексово посидження. Дивиться, а то відкрита скала. Він входить у комору — а там одежі, збруя, котли з грошима, усячина. Він набрав повний наголовник грошей, самих золотих, і погадав собі йдучи: "Піду до хати по товаришів та заберемо усе, що тут є".

Ого! Прийшов відтак, але пропало: не міг уже потрапити на те місце.

О! У горах є сила грошей, що Довбуш припрятав, але то все замовлене. Є такі, що якби лиш доторкнувся, то більше і не жив би. По полонинах їх досить, а найбільше у Добошанці. За тридцять років і чотири мав коли припрятати!