У нашому селі Зеленій є одне тепле місце, де ростуть берези. Там було колись валило на потоці. Потік тече з гори, що називається Патролище. Розказують, що там патруль стояв, коли опришки були. А з другого боку, де бердо, є Пуш-карівка. Тут пушкарі жили. Ті, що опришків ловили.

Між Явірником і Буркутом є селище Шибене. Тепер воно приєднане до Явірника. А Шибене називається того, що тут були колись шибениці, на яких страчували людей. Шибениці стояли, де дорога іде на полонину Середню. Повісили там сім чоловік чи то сім разів по сім. Вони, були, розказують, із Закарпаття.

Як їхати до Явірника, то справа є джерело, що називається Довбушеве чуркало. Там Довбуш з опришками пив воду, коли сходив з Чорногори. Тепер так весь потік називається.

 

СКАЛА ДОВБУША В БУБНИЩІ

По скалах коло села Бубпища ходив зі своїми хлопцями Довбуш. Тому ті скали називають Довбушевими. У тих скалах Довбуш із побратимами викопали собі печери. Головна була у скалі Одинець.

По смерті Довбуша там перебував Бойчук. Коли він напав на Болехів, то забрав від корчмарів і купців багато золота. Все відніс у печеру в скалі Одинець.

Ту печеру закриває камінь, що обертається. Коли повернеться боком, у печеру можна зайти. Айбо то треба таке слово сказати, аби печера відкрилася. Та Бойчук загинув і нікому не сказав, як печеру відкривати. І все золото лежить там.

 

СКАЛИ ДОВБУША У РОЗГІРЧОМУ

Скали Довбуша є тут, у Розгірчому, і в Бубнищі. Про наші розказують таке. У одної жінки було багато дітей, а чоловіка не було. Старші діти розійшлися по світу, а два хлопці лишилися при матері. Хата стара завалилася, не було що їсти, і мама пішла щось шукати. Брати порадилися:
— Підемо в щовб, де є печерка, продовбаємо і будемо там жити.

Стали вони більшу печерку копати, а люди почали до них за піском ходити. Платили їм, і хлопці з того жили.

А мама прийшла та й пішла синів шукати. Через кілька років знайшла їх. Коли вздріла, яку тяжку роботу сини її роблять, то закляла:
— Аби та земля каменем стала.

І земля стала каменем.

Пізніше ці печери замешкали монахи, і тут був монастир. Звідси був підземний хід аж до Бубнища. Той хід знав Довбуш, бо він був і тут, і там, у Бубнищі. Відтоді ті скали називають Довбушевими. Я чув, що наше Розгірче заснувалося не тут, а на горі, за Городищем.

 

ДОВБУШЕВА ДОРІЖКА

Коло Верховини, в Бережниці, є гора Довбушанка. Там такі високі камені, як смереки, і стоять, як слупи. Помежи ті камені любив ходити Олекса Довбуш. Тому просвіт між ними називають Довбушевою доріжкою.

Є там камінь, на котрий сідав собі ватажко, як говорив з опришками або як приймав кого до ватаги. Є там навіть повибивані в камені топірці — то опришки повибивали. Розповідають, що опришки заховали там Довбушеві скарби і такі знаки лишили.

За Польщі чотири верховинські чоловіки шукали закопане золото, але не знайшли. Там і тепер є діра викопана, що від тоді лишилася.

 

ДОВБУШЕВІ МІСЦЯ В ЯРЕМЧІ

Завій, Багровець, Погар, Катеринка, Чертіж, Явірник, Горган, Подавець, Підносовда—отак гори тут називаються. А он та гора—Дрібка. Це тому, що ліс тут дрібний — березина. В тому лісі — велике каміння і печера Довбуша. Колись казали, що то його комори.

Під горою Маковицею, вище печери Довбуша, був колись замок. Це місце називається Городищем. Тепер там хати стоять, а колись було місто, замок. Може, Довбуш його розбив. Хто знає?

Він до нашого села часто приходив, бо тут, у Ямній, його сестра жила, що за Орфенюком була. Сестринець Павло з вуйком Олексою ходив і Баюрак з Дори. Тоді ще Яремчі не було.

Довбуш приніс отой камінь, що коло дороги, із самої Чорногори і поклав там, аби люди знали його силу. Люди нині кажуть, що то Камінь Довбуша, і ідуть на нього подивитися.

 

КАМІНЬ ДОВБУША В ЯРЕМЧІ

А.

Гуляв наш опришок, до смерті гуляв. Не одна стала пуста крамниця купецька, та й не трошки кровці сплинуло з панського тіла. Гуляли красні легіпики, гейби на весіллі! Бо волі бажали. Але одного разу забарився Довбуш, гуляли при дубовім столі. Та й обступило його військо смоляків на високій горі, з усіх боків обступило... Нема де дітись. Та легіники не мали страху: заспівали тоді вони веселої своєї пісні.

Їх спів, неначе грім великий, прокотився по всій Верховині — над Говерлою, над Черемошем, по всіх плаях карпатських, аж шишки падали з ялиці зеленої. Перестрашились смоляки того співу, а старший їх наказав схопити живцем Олексу Довбуша.

І забряжчали топірчики, затріщали пістолі та кріси і полилася свіжа кровця ворогів. Б'ється, б'ється Довбуш, рубає панів упень, а кінця-краю не видно: багато було воріженьків.

Та не перестрашився наш опришок — красний леґінь. Вибіг він онде на ту гору, що над рікою, став на ній і сміється з ворогів. А ті аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього. І сталося тоді диво: схопив Довбуш шмат величезної гори та й жбурнув ним з усієї сили в смоляків. Покотилася кам'яна брила з страшним тріском та гуркотом.

Зі страху кинулись в ноги смоляки, та то пусте було: ніхто з них не зостався в живих, всіх їх потолочила насмерть он та каменюка, яку так і називають Камінь Довбуша.


Б.

Оце, бачите, брила. Зветься Камінь Довбуша. А колись тут була лише стежечка вузенька, по якій проходили люди і можна було верхи конем проїхати. Пізніше пробили дорогу. Можна вже було проїхати фірою. А ще пізніше вже стала дорога, з каменю роблена. Звалася вона цісарка. То ще як була вузька стежка, Олекса Довбуш сам скотив оцей камінь і загородив панам дорогу на Яремчу, щоб не їздили. Кругом стежки були гори, і в сторону ступити не було як. Довгий час не могли пани дістатися до людей. За кілька років почали дорогу робити, кругом каменя обводити. Тільки ще довго камінь їх не пускав, людський спокій сторожив.


В.

У тридцятих роках я рубав ліс на горі Довбушанці, а в п'ятдесятих — садив там. Був і в Яремчі. Там Камінь Дов-буша є при Пруті-ріці.

Колись у гори приїжджали гімназисти. На тім камені сиділо по двадцять п'ять-тридцять чоловік — такий він великий. А Довбуш прикотив його руками, без допомоги товаришів.

Чого прикотив? Та казали старі люди, що Олекса Довбуш мав там пивницю зі скарбами. Пивницю він викопав сам. Скільки Довбуш мав скарбів — то докладно ніхто не знав. Він у багатих брав, а біднякам роздавав. Що лишалося — сипав у пивницю, аби лежало на чорну годину.

Але одного року йшли великі дощі. Вода розіллялася, зар-вала берег і почала добиратися до Довбушевої пивниці. Ватажок виверг із землі кавалок скелі й покотив туди. Камінь вирвався і пішов у Прут, але Довбуш потрапив винести його і закрити ним вхід до пивниці. Так той камінь стоїть і тепер — ніхто не може зрушити його з місця.

Як будували тунель і прокладали залізницю, то пустили її поза камінь. Не знаю, чи нині зупиняється там потяг, а колись був там полустанок "Камінь Довбуша".


Г.

Виступив Довбуш зі своїм загоном проти лихого пана. Йшли опришки, йшли, і коли вже були недалеко від маєтку, де жив пан, шлях їм перетяла велика скеля. Олекса Довбуш подумав і каже до побратимів:
— Мусимо вперед іти, але скеля не пускає. Хто її скине з нашого шляху?

Відповіли хлопці:
— Ніхто не може зрушити з місця цю скелю.

Тоді Довбуш сказав:
— Спробую я. Якщо підніму, то понесу аж до замку панського, кину на замок. Не розіб'ється скеля — то й нас ніхто не переможе. А коли розлетиться на шматки — загине наша справа.

Узяв Довбуш скелю, а хлопцям наказав іти за ним. Перед сходом сонця підступили опришки до панського замку. Кинув Довбуш скелю — замок з панами в землю провалився. Вгрузла в землю скеля, але вціліла. Підняв Довбуш скелю і поставив її при широкій дорозі, щоб завжди люди бачили й тішилися, що ніхто не зможе її розбити. А вороги щоб знали: сила народна міцна, як скеля.

 

КАМІНЬ ДОВБУША БІЛЯ ЯЛИНКУВАТОГО

У полонині над Ялинкуватим є камінь, який називають Довбушевим. І криниця там. Той камінь Довбуш переніс на руках з-між Близців, від криниці, виніс його на полонину і поклав у Куртому Жолобі. На тім камені нарисовано місяць, сонце та інше. Кажуть, що то Довбуш рисував.

 

КАМІНЬ НА ГОЛИЦІ БІЛЯ СЕЛА СТАРУНІ

У Старуні на горі Голиці є Хорошівське поле. Довбуш там закопав гроші і приклав зверху каменем. Як кинув, то земля здригнулася. Там було колись поле Прокоп'юкове, і в нас кажуть ще "Прокоп'юків камінь".

Дмитро Кипещук хотів добути з-під каменя гроші, обкопав навколо, але камінь не зрушив з місця. Недавно хлопці робили до бурової на Голицю дорогу і той камінь пригорнули землею.

 

КАМЕНІ ДОВБУША

Між Іванівкою і Погорільцем у лісі був камінь. Називали його Довбушевим. На ньому був хрест. Люди говорили, що то Довбуш пальцем у камені знак зробив. На тому місці була бурова і бульдозер зсунув Довбушів камінь до звору. Під тим каменем Юречко знайшов скарб монет в трилітровому горняті. Монети здали до музею.

У Князівськім є Павлівський камінь. Там ялиця росте, є криничка. І там був Довбуш, так що ото теж його камінь.

 

ПИСАНИЙ КАМІНЬ

А.

Отой Писаний Камінь, що є на Ясеновій, то все виписали опришки бартками. Опришки там повиходять до того каме-. ню, посідають, припочивають. Та й між опришками були люди дуже учені й писали на тім камені бартками, що у світі діється. Писали, що виділи, що чули. Писали, що вони хлопці хороші, від усіх дужчі, самі юнаки і нікого не бояться. Але самі не підписувалися, бо вони не дурні були. Так, так, то опришки бартками на пам'ятку списали той Писаний Камінь. І від того він так зветься.


Б.

Між Буківцем, Білоберезкою, Устеріками і Ясеновом на горі є велика скала — Писаний Камінь. Звідки він там?

Олекса Довбуш на тій горі не раз перебував з опришками. А одного разу закопав там великі скарби. Хтось міг їх відкопати, то Довбуш пішов у Чорногору, з гори Піп Іван відколов величезний камінь, на плечах приніс і привалив ним скарби.

Можете уявити собі, який він був сильний! До Попа Івана треба йти цілий день, а він ще й ніс такий камінь, що тисячі людей не зрушать його з місця.

Аби камінь був гладкий, Довбуш обтесав його, а знизу видовбав зимарку-печеру, де почував з опришками. Аби знати, що тут великий скарб захований, Довбуш витиснув у камені свою долоню. Там є і напис, зроблений його рукою. Котре він писав — уже не знати, бо написів на камені дуже багато. Кожний, хто там буває, хоче, аби і його ім'я коло Довбушевого було.

Пробували докопатися до скарбів, але з того нічого не вийшло, бо ніхто не годен таку велику скалу продовбати.

 

КАМІНЬ У СЕЛІ МШАНЦІ

Люди говорять, що отут, у Мшанці, як Шумина на Лані, де тепер лікарня, той великий камінь Довбуш поставив. Під тим каменем є Довбушеві гроші. Два роки тому хлопці пасли худобу і копали довкола каменя, аби дістатися до грошей, а камінь сідав усе глибше. Чим глибше копати, тим глибше він сідає, бо він такий круглий, як яйце.

То Іван Довбуш лишив по собі таку пам'ятку. Я чув це, як ще був малим і пас худобу.

 

КАВЕРНИ ДОВБУША

Довбушанка-гора від Зеленої недалеко. Там є підземні печери, в яких Довбуш зимував з тими опришками, що не мали де зиму перебути.

З Зеленої в опришках були Онуфрак і Сенюк. На Довбушанці є каверни Довбуша. Величезний камінь — то його стіл.

 

ПЕЧЕРА ДОВБУША

У нас більше розповідають про Пинтю Хороброго, ніж про Довбуша. Айбо Довбуш ходив і в наших краях. У нашому селі Луг Марамуреського повіту (по-румунськи — Лунка ла Тіса) є гора, а в ній — печера Довбуша. Я знав чоловіка, який умів співати про Довбуша. Він розповідав, що Довбуш перебував на тій горі. Сліди печери є і тепер.

 

ДОВБУШЕВА ПЕЧЕРА У ГРИНЬКОВІ

У Гринькові, вище села Ясеня, є печера Довбуша. Там такий камінь при вході, що не можна туди залізти, лише боком. Раз тато зв'язав три тички довгі, хотів дістати дна і не міг. Тоді він кинув ті тички досередини та й нічого. То було вдень, у самий обід. І ось як заграє щось па скрипку, а потім, на дримбу — гуцульські музики грали десь через п'ятнадцять хвилин, як він кинув тички. Іншим разом хлопці взяли мого брата, обв'язали шнурами попід руки, дали йому ліхтар і спустили, аби дістав дна. Брат спускався, доки стачало шнура. Якісь там сходи появилися, і більше нічого в тій безодні не було — дна не дістав. А Довбуш там був.

 

ТРАЩАНСЬКА СКАЛА

Село Підліски називалося раніше Нягрином. Розповідають, що тут стояло колись місто. В ньому були стародавні заводи, руду копали, скло виробляли, сіль варили. Але татари знищили місто. А якщо з Підлісок іти в бік Закарпаття, то там є гори Мшанка, Довге поле, Яйко, Перебитий, Німецька полонина. Недалеко Німецької полонини стоїть гора Траща, де є величезний камінь-скала. В камені зроблена криниця, а на верху витесані такі лавки, що на них може сидіти з десять чоловік. І добре витесані. Недалеко в лісі є маленьке озерце. Розповідають, що і озеро, і криниці, і ті лавки в скалі — все то робота Довбуша.

 

ЗАМОК НА ДОВБУШЕВІЙ ХАТІ

За Косовом у лісах-темеях є Довбушева хата. На ній — залізні двері, а на дверях така велика колодка висить, що ніхто не годен її відімкнути і зайти до хати, аби подивитися, що там є.

 

ХАТА ДОВБУША

Довбуш по всіх горах не ходив, а мав певні місця, де перебував з ватагою. Старі люди розказували, що за ним часто ганялося військо пана Яблонського, і тому Довбуш кочував по цих горах. Він перебував на Журавлевій Кливі. Ця гора з усіх боків кругла. На горі у скалі є ознаки печери, де вій міг перебувати.

Коли я була мала, то на Кливі виділа збудовану з каменю хату. Всі казали, що то Довбушева хата. У 1941 році тут горів ліс, і, може, розпечена у вогні, розсипалася Довбушева хата, бо коли я була по тому на Кливі, то вже її не виділа.

 

БАЮРАКОВА ХАТА

Оця гора Маковиця така, що тут люди голови лишають, як лише війна. То фронтова гора. З-під Маковиці до Пруту йдуть потоки — Боярський і Сухий. У Сухому потоці лише тоді є вода, коли дощ, а так — пересихає. Але вже як розгуляється, то і вода, і каміння, і глина — всього насуне з гори на толоку. Потік робить тут баюри. Тому наш рід називають Баюраками, що ми живемо недалеко від цих баюр.

Василь Баюрак був ватажком, він ходив з Довбушем. Отут є ще слід, де хата його стояла. Мій дід розказував, що в тій хаті Баюрак народився. І воду беремо ми з Баюракової криниці.

Тут опришки всюди ходили. Яремчі ще не було тоді. А наша Дора і Ямна були. В Ямній є Камінь Довбуша. Той камінь Довбуш приніс з Чорногори. То був малий камінь, але він виріс. То вже роки...

 

МІСЦЕ ЗАГИБЕЛІ ДОВБУША

Штефан Дзвінчук жив під Джугрином. Його нащадки були паламарі в церкві, але ніхто не хотів будуватися на тому місці, де Штефанова хата стояла. На тому місці тепер камінь з написом стоїть, що Довбуш тут загинув.

Як Дзвінчук Довбуша прострілив, то Довбушеві побратими — Баюрак і Орфенюк — відтягли ватажка в ліс. У нас ту гору й той ліс називають "На Завоялах". Там і тепер є велике каміння, на якому різні написи. Говорять, що то Довбушеві написи.

І в Джугрині є дві зарубини в камені — теж Довбушеві. 6 ще там камінь, а на камені два сліди: один більший, а другий менший, бо Довбуша одна нога боліла. Як ми були малі, то прикладали вуха до каменя та й слухали, як стогне Довбуш убитий,