Кажуть, що па Угорщині, за горою, у Сиготі, затяв Довбуш Олекса свою бартку у залізний хрест. Як затяв Довбуш ту бартку у той залізний хрест, то сказав:
— Як котрий знайдеться, аби у сім років свого життя міг цю бартку витягнути, то буде такий самий у кожнім ділі, як я.

Та й кажуть, був прибрався один шкільник, що у сім років підтяг бартку Довбушеву з того залізного хреста. Але що з того, коли то повиділи другі та й зараз замелдували, та й того хлопця стратили на тім моменті. Вони спудилися, аби той не став таким, як Довбуш був, і тому стратили хлопця так агзом.

З того хлопця мав бути чоловік. Та що з того, коли вороги його стратили, доки він підник. А тепер другого такого нема.

Та може, чей якийсь найдеться, що витягне ту бартку, але тоді уже аж буде панам куца година!