Данило Галицький - король Русі

Олег Друздєв

Постать Данила Романовича (Галицьким його прозвали значно пізніше) є однією із найбільш відомих та неординарних у світі. Він, син волинського князя Романа Мстиславовича та візантійської принцеси Єфросинії, пережив вигнання до Угорщини у зовсім юному віці. Згодом вступив у боротьбу за спадщину свого батька, яка тривала аж до коронації. Проте навіть після цього Данило Романович був змушений воювати вже проти нового ворога, яким на той час були монголи. Будучи уособленням справжнього князя-воїна і князя-будівничого, він надовго увійшов у історію, як один з найвидатніших діячів того часу.

Доля була прихильна до Данила. Ще молодим князем, він зумів утвердитись на Волині, звідки розпочав відвойовувати в угорців та непокірних бояр те, що належало його батькові. Згодом він взяв участь у сумнозвісній битві на ріці Калці, яка стала його першою зустріччю з «бичем Європи» - грізними монголами. Вже у тій битві він заслужив собі славу хороброго князя, який настільки завзято бився, що «ран не чув, які вкривали його тіло».

Битва, як відомо, завершилась поразкою і стала початком монгольського панування на Русі, на боротьбу проти якого Данило Романович покладе ціле своє життя. Та угорці з монголами були не єдиними ворогами. Зі заходу на руські землі зазіхали поляки та німецько-польський Добжинський орден, який був розбитий князем біля Дорогочина у 1238-ому році. Ця перемога дозволила приєднати Берестейщину.

Роком пізніше, у 1239-му році Данило зумів приєднати до своїх володінь Київ, який вважався центром Русі і посадити туди свого воєводу Дмитра. Остаточно ж боротьба за спадщину батька завершилась у 1245 році у битві під Ярославлем, де він з своїм братом Васильком розгромили полки чернігівського князя Ростислава, угорців, поляків та непокірних галицьких бояр, які не хотіли визнавати його владу.

Та це був лиш початок його боротьби. Зі сходу насувалися монголи, які у 1240 році взяли Київ і пішли далі на захід. Данило був змушений визнати себе формальним вассалом хана Батия, та не змирився з цим на ділі. Він продовжував укріплювати міста та зводити нові (зокрема, на час антимонгольскої боротьби й припадає перша згадка про Львів), намагався організувати коаліцію руських князів проти монголів та залучити до неї країни католицької Європи, останнім фортпостом якої й було Галицько-Волинське князівство.

Така діяльність звернула на себе увагу папи Римського Інокентія IV, який, розуміючи потребу підтримати Данилові задуми, написав звернення до католицьких правителів з дорученням сприяти у антимонгольських діях руському князю і вислав свого посланця, щоб той коронував його як короля Русі.

Коронація відбулася у місті Дорогочин у січні 1254 року. Насправді цей факт мав значно більше значення, ніж видається на перший погляд, адже це було фактичним проголошенням війни монголам та визнання Галицько-Волинської держави складовою частиною тогочасної Європи. Це зробило Данила Романовича одним з найвпливовіших правителів регіону. Побутує думка, що в обмін на корону Данило зобов'язувався перевести Русь на католицький обряд, проте це непідтверджений міф, адже на той час різниця між обрядами не грала великої ролі, та й літопис свідчить, що після коронації «папа проклинав тих, що хулили віру православну».

На жаль, антимонгольській коаліції не судилось існувати, але Русь отримала свого першого короля, а відтак - визнання Європи. Що цікаво, навіть після смерті останнього галицько-волинського князя ці землі увійшли до складу Польщі як окреме Руське воєводство, а після її поділів, як королівство Галичини і Лодомерії, що мало символізувати продовження традиції. Ось тільки тут незнання історії зіграло поганий жарт з австрійцями, які не знали, що Лодомерія - це Волинь, тим самим віддавши її Росії, а коли це виявилось було вже пізно.

Ось так, будучи завзятим воїном і хорошим політиком, Данило Галицький отримав славу першого короля Русі.