У неділю, 19 лютого 2006 року, о 16.40 поблизу села Ясіня Рахівського району Закарпатської області, на полонині Драгобрат, внаслідок туману заблукав турист І.П. Танецький, 1972 року народження, мешканець міста Чернівці.

З 17.00 недільного дня пошук туриста ведуть п’ять співробітників Закарпатського зведеного воєнізованого гірничорятувального загону.

Станом на ранок 20 лютого лижника ще не знайшли. 19 лютого поблизу села Вишка під час катання на лижах на горі Красія отримала травму 41-річна мешканка Києва. На допомогу жінці, що потребувала негайної допомоги, прибули рятувальники, котрі евакуювали її до лікарні.

Закарпатські гори в черговий раз нагадали, що вони не лише можуть зачаровувати красою й величчю, але й таїти в собі небезпеку, особливо для туристів, які, йдучи в гори, не дуже переймаються власною безпекою. Зараз життю 34-річного Ігоря мешканця Чернівців вже нічого не загрожує, хоча в горах довелося провести цілу ніч. Однак щасливому закінченню цієї історії передували години страху, але, передусім, надії на порятунок... Адже, він розумів, що дружина та товариші (усього група складалася із шести любителів екстриму вихідців із Чернівеччини) його не залишать в біді.

У Центрі пропаганди Головного управління МНС у Закарпатській області, шестеро любителів екстріму з Чернівецької області після того, як їх погода у Буковелі на Івано-франківщині підвела, вони вирішили передислокуватися в сусідню, Закарпатську область, де зупинилися на полонині Драгобрат Рахівського району в приватному будинку.

Зранку в неділю вони вирішили спуститися на лижах вниз. Близько третьої години дня один із туристів у районі гори Стіг поїхав в іншу сторону від місця спуску всієї групи і не повернувся. Зараз Ігор пояснює такий свій вчинок пошуком зайвого адреналіну. Гірськими лижами він почав займатися із шостого класу і вважає, що без екстриму життя нічого не варто.

Більше двох годин туристи власними силами проводили його пошуки, проте, на жаль, позитивних результатів вони не дали. Для гірськолижників нічого не залишалося, як про перебіг подій повідомити місцевих рятувальників. На щастя, на той момент на Драгобрат навідався начальник Ясінянського аварійно-рятувального пункту Степан Робчук. Досвідчений рятувальник негайно підняв на пошуки заблукалого дві пошукові групи Ясінянського АРП, до них згодом приєдналися й рятувальники Рахівського та Лазещинського АРП. Близько 17.00 турист вийшов на мобільний зв’язок. Йому порадили спускатися вниз, але ж невгамовний шукач пригод зробив усе навпаки, почав рухатися вгору гірськими схилами в сторону смт. Усть-Чорна сусіднього Тячівського району. Саме це й збило з пантелику рятувальників, які близько шостої години вечора натрапили на його слід, а вже через півтора години його втратили (в районі пошуків спостерігалися значні снігопади). Пошуки туриста продовжилися наступного дня. О 8:30 рятувальники таки знайшли екстремала в районі гори та полонині Гережаска, що на Свидовецькому гірському масиві. Любитель пригод на ніч змайстрував собі в снігу укриття, де й заночував. Поталанило Ігореві ще й в тому, що тієї ночі в горах було не надто холодно. Отож, любитель екстриму, котрий закарпатських рятувальників тримав у напрузі майже добу, відбувся хіба що переляком, адже для його здоров’я жодних загроз не виявлено.

Такому щасливому завершенню цієї невдалої подорожі, - наголошує Степан Робчук, - сприяли й погодні умови, адже саме тієї ночі в горах було суттєве потепління. Звичайно, не обійшлося й без вмілих дій рятувальників, яким в ході розшуків довелося в основному покладатися на власну інтуїцію, визначаючи точне місцезнаходження людини.

Наголошує Степан Степанович і на тому, що їм вже набридло читати „нотації” туристам через те, що вони не виявляють особливого бажання повідомляти про своє відлучення в гори. На жаль, навіть серед категорійних „туристів”, керівники яких повинні повідомляти про їх відлучення в гори, існує думка, що подібні повідомлення потрібні лише безпосередньо рятувальникам, а не самим любителям гірського туризму. Завдання ускладнюється й тим, що переважна більшість туристів приїздить до Закарпаття з інших куточків України. Саме вони, а не місцеві мешканці намагаються зажити якомога більшого „екстріму”, який іноді має вкрай трагічні наслідки.