Церква Воздвиження, що теж підпорядковується музею «Дрогобичина», розташована на одній території з пожежною частиною, яку облаштували на місці колишнього цвинтаря. Храм датується XV-XVII ст.

У Воздвиженській перебудови тривали постійно. З XV ст. збереглись основа храму і вівтарна частина. Приділ, аркада новіші. Вони були зруйновані і відбудовані. Можливо, від пожежі, бо є погорілі балки – так, ніби церква зайнялася від блискавки (горіла зверху). Реставратори запевняють – можна все відбудувати, було навіть дерево. Але не знайшла колишня дирекція коштів, так воно все десь і попропадало.

У церкві правив отець, чиї ікони ставали чудотворними

Історія цього храму тісно пов’язана зі священиком, який малював чудотворні ікони, тут жив і правив – о. Василем Глібкевичем. Таня Думан розповідає: «Священик малював чудотворні ікони. Про це свідчить той факт, що ікони в срібних шатах і короновані золотом. Визнання ікони чудотворною – це цілий ритуал, якого необхідно дотримуватися на всіх етапах. Мають бути свідчення, що від ікони є чуда. Священик має їх зафіксувати. То підтверджують свідки з церковної громади. Подають в єпархію, єпископ ще вище по ієрархії, вирішують коронувати, приїжджає багато священників і сам єпископ. Тоді в церкві коронують чудотворну ікону. Набивають шати, освячують».

Думан додає, що у Воздвиженській церкві теж є те, що більше ніде по галицьких церквах не повторюється – збережені розписи у вівтарній частині.

Церкву розписував священик і богослов, який дуже добре орієнтувався у сучасній йому теології. У вівтарній частині – відтворення розписів у Софії Київській. Тоді була тенденція повернення древніх руських традицій. Глібкевич малював наприкінці XVI –у XVII ст. У вівтарній частині храму зображені Оранта – Богородиці втілення, Софія Премудрість Божа, в картушах (круглих, так само як у Софії Київській) – пророки і чини моління.

Сам священик, судячи зі спогадів про нього, був просто неперевершеним. Скоп розповідає: «Грамотний, хуліганистий був. Про нього багато лишилось дуже цікавих спогадів. Приїхала якось дієцизіальна комісія, вони робили по церквах ревізії: яка ситуація, як править священик, що про нього говорять люди, які образи, що і де. Як зараз їздять, так і колись їздили – чекали, що їх зустрінуть, накриють стола, вони собі добре погостяться і напишуть, як все в церкві файно. А він що зробив? (сміється) Приїхала комісія, а він їх просто виставив. Комісія написала скаргу, що такий-то священик, який має таку поважну славу, а сам у поганій хаті живе». Я не повірила власним вухам і перепитала: «Тобто йому закинули те, що він живе не в такій, як треба, хаті?». На що Скоп відповів: «Ну, а що ти напишеш про таку людину? Ти приїхав, а вона малює, працює в церкві. Каже, прийшли дивитись – дивіться, коли хочете. Постояли, розвернулись та й пішли ті з комісії. Як то мало бути? Священик має свині, корови, їмость їсти наробила, хороми. А він з ними узагалі говорити не хотів».

Є згадка про смерть священика у церковному поминальнику (церковна метрика або братська книга, де вказуються дати смерті і народження, тощо). Переважно пишуть так: енного числа представився раб Божий такий-то. Про Глібкевича ж з дуже великою любов’ю написали: «О такій-то годині помер отець Василь. Він, певно, вже біля Бога. Він, певно, вже на небі».

У Воздвиженській церкві сталося невеличке чудо

У Воздвиженській церкві нещодавно сталося не то співпадіння, не то невеличке чудо – у будь-якому випадку, дуже символічне.

Аби зрозуміти спочатку пояснимо контекст. Уже після смерті о. Василя Глібкевича, у церкві робився ремонт. Проводилося велике свято, можливо – переосвячення храму в 1711 році. Тоді на фасаді церкви викарбували напис: «В церкві святої як на небесі стояти».

Нещодавно Воздвиженську церкву відвідав греко-католицький єпископ Йосип (Мілян), що править зараз у Києві. Скоп розповідає: «Стояв-стояв, і каже: «Слухайте, тут як на небі!». Я йому кажу: «Отче, рівно 300 років назад була та сам історія». І справді, зараз 2011. Хоч карбуй знову на фасаді», – додав, посміхаючись, художник-реставратор Лев Скоп.

Церкви неперевершені, покидати їх не хочеться. Годинами можна вивчати розписи. Скоп каже: «У церквах правлять на Юра, Пасху. Два-три рази на рік. Тут можна взяти шлюб чи замовити службу». Проте художник-реставратор додає: «Ми зробили все можливе, щоб храм не належав громаді чи якійсь конфесії, бо воно б пропало усе – повністю знищили б. Перемальовують, руйнують. У Нагуєвичі поїхати – то це просто жах, що там люди з церквою зробили. До маразму доходить – беруть дерев’яну церкву, по боках набивають срібну бляху, далі золоту, а бані синьою. От вам і Нагуєвичі, мала батьківщина Івана Франка!». Художник-реставратор скрушно пояснив, що дерево, обшите бляхою, запріває: «Помалюйте людину олійною фарбою наглухо – вона вмре. Обшийте церкву бляхою – вона запріє і буде гнити. По всіх районах таке наробили. Людям як щось пороблено – вагонкою, бляхою шиють»

І якщо від нерозумної експлуатації пам’ятки Дрогобича врятувати вдалося, перед негодою церкви виявилися безсилі.

Скоп зазначає: «Найбільший біль і проблема – це те, що терміново необхідно перекривати церкву Юра. Гонтя прогнили, а місяць тому був сильний град і дуже понищив покрівлю. Град був розміром з яйце, а потім дощі. Все набрякло, в самій церкві на підлозі калюжа була. Вода текла по розписах. Якби вони не були укріплені клеями, їх би змило».

Завідуюча відділом пам’яток архітектури музею «Дрогобичина» Леся Летнянчин уточнює: «Наразі у нас є серйозні проблеми з покриттям церкви Юра. Нам підготували розрахунки на перекриття даху новими гонтям, то необхідно не менше 2 млн грн. А крім того – реставрація та інше. Маємо надію на підтримку, бо 12 липня, на Зелені свята нас відвідав міністр культури Михайло Кулиняк, який родом із Дрогобича. Дуже на нього сподіваємося. Побачив на власні очі нашу проблему і, з його слів та за його підтримки, безперечно, до зими церква має бути перекрита».

Тож зараз від волі високопосадовців і від того, чи будуть виконані дані музейникам обіцянки, залежить подальша доля цих містичних і незвичних пам’яток.