Карпати почали цьогорічний перелік своїх жертв серед туристів. Першим в списку став молодий ще нежонатий хмельничанин, якого туристи найняли гідом для здійснення екстремального зимового сходження на Говерлу.

Цей випадок майже повторює всі попередні, що трагічно закінчились в зимовій Чорногорі. Виняток полягає тільки в тому, що цього разу загинув не просто турист, а молодий хлопець, який свій досвід оцінив так високо, що взявся супроводжувати в горах іноземних туристів. Не знаю як ще потрібно пояснювати що зимові походи в Чорногору - це серйозний іспит навіть для досвідчених альпіністів і кваліфікованих гірських туристів. Вихід бачу тільки в тому, що кожну трагедію треба глибоко аналізувати і доводити до широкого загалу любителів гірських подорожей. Минулого року в наших горах загинуло 10 туристів, скільком Карпати обірвуть життя цього року одному Богу відомо.

А починалось все з того, що троє росіян з Нижнього Новгорода (колишній Горький) через свого знайомого у Львові знайшли гіда аж у Хмельницькому. Двадцятивосьмирічний Руслан Касперський впевнив, що в нього є досвід двадцяти подібних подорожей і запропонував хлопцям свої послуги. Зустрівшись у Львові туристи взяли на прокат престижне „Міцубіші” і вирушили до Яремчі де поселились в не менш комфортабельному готелі „Станіславський”. 25 лютого приїхали на „Заросляк” щоб здійснити сходження на Говерлу. Пішли чи не найважчим маршрутом - в напрямку полонини Пожижевської та гори Брецкул. Цей маршрут важкий навіть для літа. Чому Руслан вибрав його - невідомо, мабуть захотілося побільше екстріму. Погода в той день погіршилась вже в першій половині дня. На вершинах дув холодний і вологий південно-західний вітер. Його відчув особисто, бо саме в ті хвилини разом зі своїми колегами супроводжував альпіністів-початківців в їх першому сходженні на Говерлу. На відміну від групи росіян нами був вибраний традиційний найлегший і найкоротший шлях до вершини – через гору Заросляк (1814м.) яку помилково називають ще Малою Говерлою, адже всі схили навколо взимку лавино-небезпечні. Шлях до вершини забрав в нас 2 години 15 хвилин. Стільки ж і назад. Коли Руслан вивів своїх туристів на вершину гори Пожежевська (1822м.) всі відчули принизливий холодний вітер, видимості не було. На наступній вершині „гід” наказав туристам шукати хрест і бетонний стовп. Він прийняв за Говерлу вершину Брецкула і туристи змогли найти там тільки вказівники до сусідніх вершин. Зрозумівши що справа кепська „гід” приймає рішення спускатися в долину по брецкульському відрогу мабуть не знаючи, що його всі без виключення схили лавинонебезпечні, а снігу на верхах Чорногори в той час не бракувало. Туристи сказали, що отримали інформацію від метеорологів, що там можна безпечно зійти в долину потоку Цибульник в чому я дуже сумніваюся. Кому-кому а працівникам сніголавинної станції „Пожижевська” добре відомий кожен схил навколо станції і схід лавин в ясну погоду вони споглядають чи не кожного для навіть після незначних снігопадів.

Одним словом туристи опинились в дуже небезпечному місці і гід не прийняв єдиного правильного рішення – знову підніматися на вершину та повертатися назад по своїх слідах. Вийшовши на крутосхил вони ризикували загинути всі зразу і почавши спуск таки зірвали зі схилу снігову лавину в яку попали двоє з трьох... Біла смерть, як ще називають лавини, не вибирає жертви. Кожен хто опиняється в її пастці ризикує попасти в її холодні обійми. Цього разу вона захопила двох: Руслана і ще одного туриста. Останній зумів вибратися з під снігу, а „гіда” запресував сніг так, що він не зміг і поворухнутись. Туристи ж не дочекавшись внизу свого керівника пішли на ботанічну станцію і впевнившись що його там немає пішли геть з місця пригоди. На спортбазі „Заросляк” куди прийшли росіяни в той момент було два десятки професійних гірських рятувальників на чолі з командиром Івано-Франківського гірського пошуково-рятувального загону Олегом Ковтуном і стільки ж спортсменів-альпіністів на чолі з головою Івано-Франківської обласної федерації альпінізму – Василем Завалком, але туристи чомусь поїхали в Яремче випитувати де дислокуються рятувальники. В результаті таких непродуманих дій було втрачено чотири години дорогоцінного часу і коли івано-франківські та ворохтянські рятувальники прибули на місце сходу лавини – була вже восьма вечора. При місячному світлі до першої ночі десяток професіоналів з лавинними зондами і лопатами шукали потерпілого, але після того, як захмарилось - пошуки пройшлось припинити. Серед ночі було піднято по тривозі весь особовий склад яремчанського та верховинського підрозділів і вранці наступного дня вже двадцять фахівців старанно зондували чотириметрову товщу снігу. Тіло Руслана відкопали в пів на одинадцяту дня під смереками, які зупинили важку снігову масу. Можливо якщо б не вони – хлопця винесло би на пологий схил і зі снігу можна було би вибратися, але доля розпорядилась по-іншому. Снігу над ним було не більше 60-ти сантиметрів. Поза, в якій застив хлопець говорила про те, що він не робив ніяких рухів для врятування свого життя. Можливо одержав травму під час падіння по схилу, можливо вибився з останніх сил, а можливо подіяв допінг. Туристи стверджували, що весь час під час подорожі їхній „гід” пив коньяк завчасно перелитий з пляшки в похідну флягу. Можливо тих випитих триста грамів і поставили крапку в кар’єрі молодого провідника.

А взагалі ситуація абсурдна. Неписані закони спортивного самодіяльного туризму не допускають вживання спиртного в горах взагалі. Горілка притуплює увагу, уповільнює реакцію, розслабляє організм і стирає відчуття реальної небезпеки. А коли на маршруті п’є той, хто несе відповідальність за життя інших – то вже просто немає слів.

В цій ситуації дивує поведінка не тільки гіда, але й самих туристів. Вони не могли не бачити що в їхнього керівника ні знань, ні навичок, ні досвіду. Як можна такому „спеціалісту” довіряти своє життя. Можливо тому, побачивши як хлопець блукає в тумані і заливає горло спиртним, після його зникнення не поспішали рятувати його життя.

Цього б не сталося якби туристи наймаючи гіда поцікавились його підготовкою підтверджену відповідними документами (посвідчення інструктора туризму, розрядною книжкою, довідками про участь в походах і т. п.), а коли вже сталася надзвичайна ситуація сповістили про трагедію першого зустрічного. До речі працівник біостаціонару Юрій Голобін, до якого зразу ж звернулись туристи мав ефірний зв’язок з рятувальниками, яких в ті хвилини налічувалось декілька десятків і всі були в двадцяти хвилинах ходьби від місця сходу лавини.

Цього б не сталося також якби „гід”:

1. перед виходом на маршрут звернувся б за консультацією до рятувальної служби;

2. повів туристів до вершини Говерли звичним маршрутом по якому в той день піднімалося десятки справжніх гірських професіоналів і де можна було розраховувати на допомогу;

3. відчувши суттєве погіршення погоди відмовився б від сходження враховуючи також складність вибраного ним маршруту;

4. не будучи впевненим в правильності спуску повернув би знову до вершини Брецкула і спустився по своїх ще не заметених слідах шляхом підйому;

5. опинившись на лавинонебезпечному схилі організував би його проходження згідно з існуючими правилами;

Має ця проблема і ширший аспект. В кожній цивілізованій країні є професія гіда. В Угорщині наприклад на гіда вчаться 3 роки, потім складають іспити і отримують сертифікат. В Польщі крім того є строгий нагляд за роботою гідів. Це контролюють спеціальні органи. В Україні такої професії не існує як і відповідного контролю за тими, хто називає себе гідом. Екскурсії проводять і в гори водять всі кому не лінь. Простий сільський хлопець взявши в руки необтесану палицю і комуфляжну куртку на плече вважає себе гідом і не соромиться брати з туристів декілька сотень гривень за день так званої роботи. Не маючи навіть початкових знань як з базових дисциплін ( географії, ботаніки, історії) та і з спеціальних (туризму, естетики, психології і т.п.) не знаючи району подорожі і не маючи туристського спорядження, не поцікавившись прогнозом погоди веде туристів в гори. Чим це обертається доводилось бачити не раз. А державні мужі на всіх рівнях не перестають говорити про розвиток туризму в Україні і в Карпатському регіоні зокрема навіть не задумуючись над таким поняттям як безпека туризму. І поки в цьому питанні не буде наведено лад марно сподіватись великого напливу іноземців не дивлячись на всю красу наших ландшафтів.