Антосій Панькевич-Ревізорчук
був сином фінанса. Анто-сій Ревізорчук знав добро письма, бо і сам був
ревізором. Стоваришувався Ревізорчук з опришками та й сам пішов у
опришки. Він ходив багато з Мироном Штолою та й разом з ПІтолою грабував
дідича у Вилавчу на Буковині.
Як обграбували того дідича, то
Ревізорчук набрав там два бордюги грошей. Та як вийшов до Красноілі та й
увійшов до своєї хати, то як тевкнув тими грошима на лавицю, то аж хата
задрижала. А Панькевичка, мама Антосієва, як заголосила:
— Забирайся мені з хати, я не хочу твоїх грошей. Я вже стара сидіти за тебе катушами.
Не мав що робити Антосій, мусив утікати. Він пішов з тими бордюгами
отам у толоки Кабівки та й ліг спати. А його брата син, Петро Панькевич,
пішов за ним назирці та й, кажуть, украв оті бордюги з грошима. І від
того часу Паньке-вичі забагатіли. Антосій прошумався, а грошей нема.
Посидів трохи та й знову пішов у опришки.
Кажуть, що раз знов
обграбував Ревізорчук якогось дідича та & приніс гроші до хати.
Подав золото та срібло братові, а паперові гроші узяв собі та й казав,
що то пусте папі-р'я, що він ним буде пістолети набивати. Але він лиш
так казав. Він був письменний і знав, що то за папір'я. Кажуть, що то
були і по п'ять тисяч у купі, що аж треба було розтинати, як їх хтось
міняв, бо інакше годі було розміняти.
Штолу повісили, а
Ревізорчук ходив за ватажка в опришках. Одної осені зібрав Ревізорчук
опришків до себе. Опришки все сходилися, як ішли за кордон. Та лише
вийшли опришки вище Панькевича, отам у Плаїк, а Ревізорчук каже:
— Ей братчики! Ви ідіть, а я хочу остугу потужити, бо послабла.
Та її лишився потужувати остугу, а опришки пішли вгору. Та лише зайшли у
лісок, а то бур! Ровта з крісів почала стріляти в опришків. Але
опришки, на щастя, усі утекли, лиш Куділя трохи підстрілили, але і
Куділь утік.
Антосій Паиькевич-Ревізорчук мусив утікати з двох
причин. Якби був не тікав, то імила би його ровта. А якби був тікав
разом з опришками, то були би його убили, як зрадника. Бо опришки
здогадувалися так про Ревізорчука: якби він не був у змові з ровтою, то
був би не лишився тужити підкову. "А так він був у змові з ровтою і
лишився тужити підкову, аби нас вибили ровтарі",— так здогадувалися
опришки.
А то, відай, так ді було. У Річці був тоді ватаманом
Дуня. І той Дуня змовився з Ревізорчуком, аби Ревізорчук скликав
опришків і видав їх ровті. Певно, за те Ревізорчукові Дуня обіцяв волю.
Відтоді пропав Ревізорчук, як камінь, у воду. Де він дівся, не знати.
Мій дедя розказував так:
— Ми понесли бриндзу за гору та й звідти
верталися. Нас посіла ніч, та й упросилися до одного багатого ґазди на
нічліг. Мої побратими полягали в одній хаті, а я пішов у другу. У тій
хаті був старий дідо. Я почав говорити з тим дідом, а він каже: "Як
прийдеш у Дідушкову Річку, то аби-сь питався, котрий звідти утік сюди
чоловік з хлопцем. Бо я туди приходив з своїм неньом". Я як зійшов у
Річку, то питався у Декеци, у Панькевича, але де там: вони казали, що не
знають, котрий то утік дєдя з сином за гору. А мені все здається, що то
був Ревізорчук Антосій. Це мав бути послідний ватажко опришків.
ЗИМОВИК АНТОСІЯ ПАНЬКЕВИЧА-РЕВІЗОРЧУКА