Про творчість буковинських художниць

Час після здобуття Україною незалежності та роки демократичних перетворень принесли в мистецтво позитивні зрушення та якісно позначились на творчості професійних митців. Водночас соціальний статус митця в Україні, його незахищеність та вразливість призвели до специфічних змін в житті та творчості художників. Зокрема, доля кількох чернівецьких майстринь, професійних буковинських живописців є характерною для багатьох жінок нашого суспільства. Йдеться про різних художниць, з відмінними творчими манерами. Проте спільними для них є незаперечний талант, індивідуальність творчої манери і передовсім — доля. Реалії пострадянської України змусили їх покинути Батьківщину та творити за її межами.

Відтак окреслимо зазначену ситуацію та творчі шляхи чернівецьких митців двох періодів: українського та закордонного. Серед них слід назвати Валентину Прокопенко, Клавдію Грицик, Клавдію Гребінщик, Жанну Башук-Кірнадз, а також Елаїду Нейман, Лілію Шебрякову.

Приїхала з Мінську в Чернівці після закінчення Білоруського театрально-художнього інституту 1985 року. Активно розпочала свою творчу діяльність і 1990 року стала членом Національної спілки художників України. Її улюбленими жанрами є пейзаж, портрет і натюрморт. Створила вона також і серію фігуративних композицій. Вона не пропускала обласні художні виставки, брала участь у всеукраїнських виставках. Її перша персональна експозиція була відкрита 1990 року.

Творча манера Башук-Кірнадз вирізняється декоративністю, стриманими й гармонійними кольоровими сполученнями. Вона багато працює на натурі, перетворюючи пережиті враження в майстерні. Адже живе вона в сільській оселі свого чоловіка, з яким познайомилась в Мінську, коли він служив в армії. Приїхала Жанна в його рідні Рідківці Новоселицького району у батьківську хату. Там народила двох дітей, розпочали будівництво власної оселі.

Її творча майстерня — в Чернівцях. Там і з’являлися прекрасні співучі пейзажі й численні зображення польових квітів та портрети. Проте в душі художниці вони виникали саме в селі: «Я живу в селі, на рівнині. Іду в поле. Там усе сіре й жовте, але повертаюсь додому з букетом, — розказала художниця. — Люблю все не дуже яскраве, ось, як приміром, полин, який писала багато-багато разів, а все здається, що не вловила того сріблястого відтінку, який мене так хвилює... Маю своє ставлення до Карпат — не Беклемішевої, не Нейман, які їх писали. Якщо, приміром, вийду на етюди, на якесь конкретне місце, то одразу починаю все «переставляти». Тобто хочу передати стан природи, мить часу... Це більше спогад, ніж щось конкретне».

Творча індивідуальність майстра розвивається стрімко, водночас послідовно. Еволюція її живопису доводить, що художниця, звертаючись до зображення природи, у кращих своїх полотнах піднімається до образних узагальнень і втілення високої істини. Серед її натюрмортів та пейзажів («Вечір», «Осінь», «Буковинський мотив», «Ворони» тощо) є програмні твори, зміст яких визначає не стільки сюжет, скільки гостре емоційне вирішення образу. Декоративність, артистизм, вагомість і щільність колориту, які прийшли на зміну ясно-блакитним полотнам («Біля криниці»), визначають пластичну мову останнього періоду.

Минає 10 років від першої персональної виставки. Віддана покликанню, Жанна напружено працює. Але матеріальні нестатки все більше дають про себе знати. Годі було чекати підтримки і від творчої Спілки, яка переживає організаційну й фінансову кризу. Окрім того, дорожнеча на фарби, підрамники, пензлі та рами змусили її виживати. І подалася Жанна на Калинівський ринок торгувати оселедцями. Це на деякий час врятувало її дітей та чоловіка, що втратив роботу. Проте часу та сил не вистачало ні на майстерню, ні на те, щоб піти на етюди.

...Щоразу після зустрічі з нею сумно було на душі від її очей, які волали запитанням: «Чому так?» А далі — Італія. Як і більшість наших відчайдушних й роботящих жінок, вона вирушає до Європи. Так, 40 річна буковинська художницяопинилася в Італії. Вона починала там з роботи прибиральницею у кав’ярні, а згодом Жанна отримала пропозицію господаря прикрасити власними творами інтер’єр та дозвіл продавати свої картини тим, кому вони сподобаються. Вона признається, що і досі в її серці живуть буковинські виднокраї і квіти. Маючи потужний мистецький потенціал, Жанна спрагла до творчості, і на заробітках в Італії знайшла сили писати свої пейзажі й натюрморти з думкою про рідну Буковину, знайомлячи емоційних італійців з рідною землею.

Тим часом у Чернівцях забирають її творчу майстерню...

Дещо раніше за Жанну Башук- Кірнадз прибула до Італії і буковинська художниця Валентина Прокопенко. Вона живе і працює в італійській Перуджі. Там має керамічну майстерню. Саме кераміка була першим фаховим захопленням Валентини відразу після закінчення Вижницького училища декоративно-прикладного мистецтва.

Після закінчення училища Валентина деякий час працювала художником на фабриці в м. Герца. А потім полонив її живопис. У Чернівцях вона бере участь в професійних вернісажах з 1970-х років. Як молодий художник поїхала від молодіжного об’єднання Чернівецької організації Спілки художників у складі творчої групи до Будинку творчості у Седнів. Мальовничі краєвиди з річкою Снов, сосновим лісом та безкраїми ланами пробудили в ній хист живописця. Звітну виставку зробила разом з Любою Ревуцькою у редакції газети «Молодий буковинець». Це був дебют. Після того живопис Валентини регулярно з’являлися у виставковій залі на обласних виставках, а згодом і в Києві.

Перші персональні виставки відбулися 1990-1991 роках. Експоновані твори вирізняло буяння кольору, іскриста гра сонячного світла та променистого простору. А ще — духмяний світ квітів. Відтак, в колі буковинських пейзажистів з’явилося нове ім’я.

Попереду, як годиться, — утвердження свого таланту наполегливою працею митця. І Валентина Прокопенко з помітним піднесенням продовжує творчий пошук, пише нові пейзажні серії, з часом надаючи переваги натюрмортам, які вирізняла соковита й багата кольорова інтерпретація та матеріальність. Її живопис стає більш виваженим, образні висловлювання продуманими, підпорядковані певній пластичній манері. Твори її пензля починають пізнавати за почерком, за тими невловимими інтонаціями, що творять індивідуальність митця.

З часом стало помітним, що з експозицій виставок зникли роботи художниці. На це була причина: Прокопенко зробила виклик долі і разом з дочкою Іриною (також художницею) виїхала в Італію. 1998 року вона надіслала каталог своєї персональної виставки, яка відбулася в Перуджі. В ньому зазначено, що її виставки пройшли в Болгарії, а потім — в Італії: Корціано 1997 року, Перуджі та Римі 1998 року.

Гортаючи каталог виставки Прокопенко, розуміємо, що свідченням творчого поступу Валентини є нова серія натюрмортів. Її живопис набрав експресивної декоративності та пастозності. Деякі з постановочних натюрмортів вирішені в локальній кольоровій гамі: зелено-блакитній та вохристій. В інших квіткових композиціях полотно суцільно заповнене різнокольоровими пелюстками, які утворюють живописну площину. Очевидним є самодостатність та естетика корпусних мазків і темпераментних ударів пензля. Її рука стала більш впевненою, а манера доволі розкутою.

А 1999 року в одному з листів написала: «Опанувала нову (для мене) техніку в кераміці — нанесення декору на неопалену смальту. Це мене так захопило, що живопис залишився на задньому плані. Ірина робить композиції в стилі «кватроченто» та розписує великі блюда, багатофігурні композиції батальних сцен».

Отже, буковинська художниця Валентина Прокопенко продовжує творчо працювати в нових умовах та в новому оточенні. Будемо сподіватись, що італійська мистецька Мекка дасть життя наступному плідному етапові в її творчості.

Доля Елаїди Нейман (1926 — 2003) також склалася відповідно до реалій пострадянської України. Вона жила і творила на Буковині протягом 43 років. Масові від’їзди євреїв до Ізраїлю, європейських країн та США були типовими для 70-х років. Вирушали в дальню путь українські євреї і протягом 90-х років. 1993 року виїхала до Америки та оселилася у місті Новий Орлеан буковинка Е. Нейман.

А починалося все так. 1951 року після закінчення Одеського художнього училища художниця приїхала до Чернівців, де згодом здобула слави відомої української художниці. Передовсім — талановитого пейзажиста. Основою її творчого доробку є буковинські пейзажі, в яких вона з незаперечним талантом оспівувала рідні Карпати, творячи промовисті образи природи краю. Її твори зберігаються в багатьох українських музеях, в Молдові та Росії.

Творчість Нейман охоплює півстоліття. Вона віддано реалізувала і водночас захищала свій непересічний талант у постійній новаторській роботі, повсякчас сміливо удосконалюючи образний лад та систему виражальних засобів. У доробку — численні пейзажні серії («По Буковині», «Дерева», «Прибалтика», міські краєвиди тощо) та портретні роботи, в яких вона створила низку незабутніх образів. Художниця опрацювала ряд тем у жанрі натюрморту. Незабутніми є символічно-знакові композиції, до яких належить і натюрморт «Пам’ять» (1982 р.). Художній хист Елаїди Нейман проявився і в майстерно виконаних акварелях, а також в кераміці. Багатьох прихильників її мистецтва хвилюють витончене відчуття кольору і потужна емоційність пластичних висловлювань, що утворені артистичними рухами пензля...

Мистецький Новий Орлеан прихильно прийняв буковинську художницю Елаїду Нейман. Вона пише про це: «На мій 70-літній ювілей тут пройшла моя виставка. Коледж надав зал площею 350 кв.м. Сонячний, світлий. Живопис на стінах, акварель — на стендах. Прекрасно пройшов вернісаж, навіть були представники міста та мерії».

Невдовзі 73-річна українська художниця вперше здійснила мандрівку до Італії, до всесвітньо відомих музеїв, де відбулася її зустріч із хрестоматійними світовими шедеврами мистецтва. Враження були бурхливі. Її охопило запаморочливе захоплення від зустрічі з Венецією. Зазначимо принагідно, що подібні переживання є типовими для громадян закритого суспільства — людей радянської доби, які у переважній своїй більшості були позбавлені можливості мандрувати країнами світу.

Буковина і далі хвилює серце Елаїди Данилівни. В листі вона тужить за Чернівцями, планує приїхати: «вклонитися могилкам. Пройтися містом і, якщо буде можливість, приторкнутися до Карпат, до Шурдінського перевалу». Зазначає, що напружено працює: «Багато тем. Багато про що хотіла би поговорити кольором на полотні. Багато фантазій. Дай, Боже, сил. А їх все меншає. Втрачаю зір, артрит, але я не скаржуся. Я є. Живу.» Попри хворобу художниця продовжує писати. Вона задумала організувати до свого творчого ювілею виставку «Жінки і квіти». Готується, пише. На фоторепродукціях бачимо розкішні букети квітів, що зображені в умовному пейзажі. Колорит обрано у залежності від натури: яскраво-червоні троянди гармонійно узгоджені із лілово-синіми, подібними до наших «півників» квітами. Прозоро- легкі жовто-помаранчеві квіти гордовито височать у білому глечику на підвіконні. За ними розгортається дивовижний легкий морський пейзаж, який так нагадує прибалтійську серію майстрині. А от білі з жовтими хризантеми звучать бентежно на тлі неспокійного хмарного неба.

У січні 2002 року, коли Нейман лежала у лікарні після операції, відкрилася остання виставка її пейзажів в місцевому художньому музеї, яка експонувалася понад три місяці. Елаїда Данилівна ще встигла її оглянути...

Перебуваючи протягом десяти років у США, художниця усвідомлювала, що її творчість пов’язана назавжди лише з «Буковиною — Україною». Саме так вона про це неодноразово зазначала у листах: «Беру участь у виставках пейзажами Буковини, Карпат. Я — художник Буковини, України і на етикетці написано «Україна». Куди б я не їздила і де б я не була, я художник Буковини — України».

... Українська художниця Елаїда Нейман померла 2003 року в далекому Новому Орлеані. Буковина давала снагу її творчому натхненню до останніх днів життя.

P.S. Три творчі долі чернівецьких художниць. Долі, які є показовими в Україні, за межами якої сьогодні перебувають на заробітках мільйони українців. Більшість із заробітчан — жінки. Поміж них немало й жінок-художниць.