На шляху до ужгородської унії

У житті Мукачівської єпархії 17 ст. виявилось визначальним. У 1606 р. згідно віденського миру значна частина єпархії відійшла до Трансільванії. Мукачівський замок також перейшов у власність трансільванських князів. Тому й мукачівські владики відтоді були вимушені просити право на діяльность від семигородських князів.

На початку 17 ст. в Угорщині знов зміцнів католицизм. Чимало знатних родин навернулись до віри своїх предків, поміж ними і значна частина феодалів, в маєтках яких проживали русини. В Мукачеві, в Гуменному (нині Словакія) Севлюші, Хусті, Сатмарі (нині Сату-Маре, Румунія) зі згоди землевласників поселились монахи пауліни, францисканці та ієзуїти, які вважали єретиками не тільки протестантів, але й християн східного обряду. Називаючи їх віровідступниками, монаші ордени жадали навернути їх до католицизму. Трансільванські ж князі, як і феодальні магнати, при виді успіхів монаших орденів і їм всупереч підтримували тих русинських священиків, які симпатизували   кальвінізму. Їм було вигідніше, щоб русини прийняли протестантизм.

Від усіх цих спроб навернення, що було підтримано і правлячими колами, церква східного обряду залишалась беззахисною, тому вбачала вихід у заключенні церковної унії. Тим більше, що впродовж довгого часу зміцніло і бажання господарської незалежності, і суспільного визнання. Подібно, як і в колі польського русинського духівництва, становище якого було таким же безправним, як і в мукачівській єпархії. Зате у житті польської церкви корінну зміну внесла берестейська унія 1596 р. Після її прийняття священики звільнились від кріпацької залежності, стало забезпеченим їх проживання, вони отримали можливість до самоосвіти і регулярної духівницької діяльності. А єпископів польський король запросив до сойму.

Мукачівські єпископи, які перебували в безпосередньому зв’язку з польськими владиками східного обряду, швидко оцінили рушійне значення берестейської унії, і вже через півстоліття після її прийняття і в Північної-Східній Угорщині виникла нова, греко-католицька церква.

Але цікаво, що перша спроба до з’єднання двох гілок церкви виникла не з боку духівництва, а з ініціативи графа Дьєрдя Другета Гомонайського – наймогутнішого землевласника ужанського та земпленського комітатів. Під впливом великого угорського місіонера Пазмань Петера у 1605 р. граф знов прийняв католицьку віру. Поскільки він мав маєтки і на території Польщі, то, звичайно, відразу ж дізнався про заключення берестейської унії, як і про усі ті привілеї, що поряд із римо-католицьким отримало і з’єднане духівництво східного обряду.

Граф Другет загорівся бажанням навернути і своїх підданих. Бачачи беззахисне становище русинського духівництва, він відразу ж підтримав ідею уніатства. Він запросив до свого маєтку Атанасія Крупецького, уже з’єднаного єпископа Перемишля, щоб той посприяв з’єднанню церкви і в його домініях. Крупецький у супроводі двох монахів-ієзуїтів прибув до Гуменного, де у 1613 р. розпочав підготовку унії між монахами-василіянами та серед світського духівництва. Крупецький сподівався, що вірники без обдумування підуть за своїми душпастирями, та ця помилка мало не привела до драматичних наслідків.

Незабаром, отримавши прихильність до унії близько 50 священиків, владика збирався проголосити унію при освяченні нової церкви, збудованої графом Другетом у краснобродському монастирі.   Але противники унії зуміли настільки обурити непідготовлений люд, що розлючений натовп вдерся до церкви і накинувся на владику та його помічників. Ситуацію врятувала тільки гвардія графа, що прибула вчасно.

Ініціатором другої спроби унії став сам мукачівський владика Василій Тарасович, який, ймовірно, потрапив до Мукачева також із Польщі, і був призначений мукачівським владикою у 1633р. трансільванським князем Раковці Дьєрдем. Поскільки князь-протектор був завзятим кальвіністом і противником унії, тому Тарасович мав діяти обережно і таємно.

Владика, об’їжджаючи єпархію, за короткий час підготував до унії усе духівництво, і протягом двох років вів таємні переговори з егерським єпископом Ліппої. Тарасович збирався поїхати в Яси – тодішню резиденцію егерського єпископа, щоб там скласти визнання католицької віри. Це звільнило б владику від феодальної залежності. 13 грудня 1640 р., перед поїздкою владика хотів ще провести літургію, але під час неї до монастиря вдерся капітан мукачівського замку Іван Баллінг, і, схопивши владику біля самого алтаря, заточив його у в’язницю замку. Так провалилась нова спроба унії.