...озирнувся і побачив собаку. Крупна із чорною міткою на вусі, вона сиділа на випаленій сонцем траві і до чогось прислухалася. Білу шерсть скуйовджував різкий вітер. Я дивувався. Вона була тут у повній самітності. Що привело її на вершину холодної гори? Адже довкола десяти кілометрів людського оселі не знайти. Цікавість? А може поклик далеких предків?..

Собака - перша із домашніх тварин. Так рахують вчені. Із знайдених стародавніх до цього часу рештків родинних собак, дикого виду тварин, більше чотирнадцяти тисяч років... Спочатку їх приймали за вовчі, але як пізніше виявилося у доісторичної людини був чотириногий друг, дуже схожий на вівчарську собаку. Карпатська легенда про це говорить так:

"У давній час собака жила сама по собі. Але їй набридло ходити у самотності і вирішила вона собі знайти друга, найсильнішого і найхоробрішого.

Зустріла собака вовка: "Давай жити разом". - "Давай", - відповів вовк. В ночі у лісі почувся тріск. Собака розбудила вовка. Той злякався і затремтів: "Сиди тихо це ведмідь". Зрозуміла собака, що прийшов той, хто сильніший вовка. І втік до нього. " Ведмідь давай разом жити". - "Давай". І знову нічний ліс, шуми і шерехи... "Лев! Тримайся, розірве!" - "А хто це - лев?" - спитала собака. "Не знаєш: Він цар звірів!". І тоді собака пішла до лева. Якось у вечері, коли у чорно-синьому небі плив місяць і самотньо сріблилися зорі. Собака, сама не знала чому загавкала. Лев насторожився, заричав: "Тихіше! Тут неподалік живе людина ! Почує". Собака замовкла. І подумала: яка ж сильна і смілива людина, якщо його боїться сам цар звірів! Із того часу вона скрізь де людина... І немає для нього друга вірніше собаки..."