Легендарні куточки Львова

Між Винниками та Лисиничами розташувалася під львівська місцина, так звані Чортівські скелі, яка на даний час є улюбленим місцем відпочинку жителів Львова. З давніх часів ця лісиста гора добре відома львів'янам. У XVII столітті одна львівська монахиня розповідала, що бачила на цьому місці залишки мурав якогось старого замку. А на початку ХІХ століття ігуменя - бенедектинка Йосифа Кун влаштувала на скелі східці з поручнями, а на самому верху гори спорудила альтанку з верандою. Починаючи з першої половини ХІХ ст. мешканці Львова почали залюбки відвідувати цю місцевість. Розповідають, що Іван Франко не раз бував на цій місцині, а на схилах Чортової скелі цвіли едельвейси, які в наш час є великою рідкістю і їх навіть важко зустріти в наш час на високогірних вершинах Альп.

Серед львів'ян поширена версія, що свою назву Чортова скеля насправді є перекручення Чатової, тобто вартової скелі, бо багато років тому назад тут стояла висока дерев'яна вежа, яка свого часу була розібрана через аварійний стан.

Про Чортівську скелю ходять різноманітні фантастичні епопеї та легенди. Розповідають легенду про князя Ігора, у якого тут був замок, і він воював зі своїм братом Всеволодом, через його дружину Аделю, яку Ігор хотів "відібрати" у свого брата. Відомий збирач легенд Юрій Винничук розповідає про дракона, який поселився на цій горі, а від жителів Винників щомісяця вимагав молоду панну, яку він поїдав. Жителі пролили багато сліз, та нічого не могли вдіяти з драконом. Але одного разу замість своєї нареченої, на яку випав жереб, пішов переодягнений у жіночий одяг, молодий мисливець. Коли дракон вже простягав свої огидні пазурі, щоб вхопити дівчину, мисливець несподівано вихопив меч і відрубав голову драконові. Страшний дракон загинув, але розповідають, що дотепер на скелях можна побачити сліди від пазурів дракона.

Але найбільш відомою є легенда про чорта, який хотів зруйнувати церкву святого Юра. На ті часи будівництво церкви ще не було завершене і нечистий вирішив будь-що знищити святий храм. На околиці Винників стояв величезний камінь, і ось одного разу вночі, чорт схопив цей камінь у свої пазурі, і полетів у напрямку Львова, задумавши скинути його на недобудовану церкву. Але нечистий не розрахував своїх сил, і на півдорозі до Львова, коли заспівали перші півні, сила зовсім покинула чорта, і він випустив камінь зі своїх пазурів. Камінь впав посеред лісу, де і лежить по сьогоднішній день.

Багато легенд пов'язано з Медовою печерою. Вона розташована на теперішній Майорівці. Раніше вона називалася Маєрівка, що дістала свою назву від імені німецького колоніста Маєра, який облаштувався на цій місцині. В середині ХІХ ст..тут була каменоломня, і саме в ті часи тут було видовбано печеру. Свою назву Медова печера, або як її називають Медунка, отримала від вапняку, колір якого нагадує мед. За часів міжвоєнної Польщі тут було невелике кладовище, де хоронили засуджених до страти, окупаційною владою Росіїї, у часи Першої світової війни, у 1914 році.

Найбільш відома легенда про Медову печеру розповідає нам про те, що один мельник зі Львова, у якого був свій млин на Полтві, довідався про скарб короля Данила. Йому вдалося відшукати камінь із вказівним знаком у вигляді хрестика. Відступивши від каменя на три кроки у південному напрямку, він почав копати. Коли врешті він добувся до скрині зі скарбами, раптом з -під землі вискочив дідок з довгою бородою, і закричав: " Біжи додому! Твій млин горить! ". Мельник оглянувся і побачив з боку міста вогонь та дим. Кинувши лопату він щодуху побіг до свого млина. Коли він в нарешті прибіг до млина, то побачив, що ніякої пожежі нема, а його млин стоїть цілісінький. Мельник зрозумів, що його надурив дух, який охороняв скарби. А коли він повернувся на те місце, де був скарб, то з подивом побачив, що і сліду немає від ями, яку він викопав. Він був мудрою людиною, і щоб не заходити в конфлікт з підземними духами, вже більше не шукав того скарбу.

Багато цікавих і таємничих легенд ходить про львівські кам'яниці. Одна з легенд говорить про те, що колись давно - давно на Краківській вулиці в одому із будинків мешкав дуже багатий чоловік. Одною з добрих традицій того часу у львів'ян було зарошувати до себе на свята жебраків та бідних, та пригощати їх. Особливу славу зажили личаківці, бо вони навіть особисто прислуговували бідним та жебракам, які у них гостювали. Багач з Краківської був дуже скупим, і не зважаючи на своє багатство, ніколи не запросив до своєї оселі бідного, щоб пригостити його обідом чи вечерею. Коли той багач помер, то його душа не змогла найти собі спокою, і кожної ночі у його покої щось торохтіло у комині, а в його кімнаті перевертало меблі. Родичі померлого ніколи не наважувалися зайти до кімнати де мешкав привид.

Якось одного разу до цього будинку на Краківській попросився подорожній. Господарі не мали де покласти його на ніч, хіба що в покою де жив привид. Вони розповіли подорожньому про привида, але він сказав, що не боїться привидів, і сміливо зайшов до кімнати з вечерею, якою його пригостили господарі, промовляючи: "Благослови, Боже, і пробач гріхи тому, що сидить в комині, нехай вийде до мене, і зі мною розділить вечерю. Тієї ж миті темна постать, вся у сажі, вилізла з комина і промовила до подорожнього: "Дякую тобі чоловіче, що позбавив мене покути. Бо вже багато років покутую за те, що ніколи жодного не пригостив. І я мав покутувати до тих пір, поки мене хтось не запросить їсти". І в ту саму мить став білим-білісіньким, і раптово зник з очей.

Ще одна легенда говорить про кам'яницю, що стояла на розі вулиць Сербської та Староєврейської і носила назву Клопотовської. Власником цієї кам'яниці дуже давно-давно був львівський міщанин на прізвище Клопіт. Після його смерті кам'яниця зажила недоброї слави. Вона постійно переходила від одного господаря до іншого, і всі його власники мали з нею справжній клопіт. Справа була втому, що кожної ночі на стриху щось сильно гуркотіло, та постійно чулися страшні крики. Кожен новий господар намагався якнайскоріше її позбутися. У 1641 році міська влада викупила цей будинок. В документах магістрату писалося, що у занедбаному будинку "жоден християнин через сморід і румовицю мешкати там не хоче". І ось , одного дня 1664 року, на той час у кам'яниці ніхто не мешкав, на ночівлю сюди забрів бідний дротар, який ходив по місту лагодячи начиння городянам. Коли він влаштувався на ніч і вже майже заснув, коли зі стріху почулися страшний гуркіт та крики:" Йой, не можу. Зараз кину! Вже кидаю!". Бідний дротар не розгубився і собі вигукнув: "Та кидай вже до холери. Щоб тебе на тім світі кидало". Тільки він промовив ці слова, як на нього з гори, невідомо звідки, посипався дощ із золотих талярів. Коли дзенькіт монет минув, то почулося полегшене зітхання, і в будинку запанувала мертва тиша. З того часу в кам'яниці минулися усі страхи, а дротар розжився і став заможною людиною. Але хто кричав на стриху, та чому хотів позбутися грошей, залишилося нерозгаданою таємницею.