Народні звичаї, обряди, пісні, приказки... народжувались у праці і в забавах, у календарних та ритуальних дійствах протягом віків. Окремі за архаїкою текстів та ігрових елементів, що супроводжуються ними, можна віднести до сивої давнини.

Звичаї та обряди нашого народу, пісня, приказка, гуцульська коломийка — це голос душі народу, поетичний вияв його працелюбної і співучої вдачі, його таланту, його мудрості. Це вічні супутники народу в радості і в горі, в боротьбі проти покори...

Фольклорно-етнографічна творчість народу — це своєрідне втілення світовідчуття і світосприймання наших предків в рухи, дії і слова — віє на серце духом рідної стихії і є для душі бальзамом, що сповнює її живильною силою. Вона така ж безсмертна, як і народ, що її створив.

Підкреслюючи значення й вагу наших звичаїв, красу і силу народної пісні, наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питає:

Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?

Безсмертя народного генія і славу рідної землі великий поет пов'язує саме з піснею та кобзарською думою:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України.

І саме сьогодні, у цей складний і неспокійний час, коли наше суспільство потребує негайного супротиву проявам бездуховності — брехні і розбрату, моральній розпусті і художньому несмаку — народна духовність, обстоюючи правду, моральну чистоту і людяність, має стати такою ж життєвою потребою, як хліб, одяг, оселя.

Ми впевнені, що книжка сподобається читачам, що серед патріотично налаштованих національно свідомих людей знайдуться шанувальники народної духовної спадщини, які наповнять цю призабуту давнину конкретним змістом.