травень 2001
Не думав мабуть Віталій
Киричук – студент 5-го курсу Волинського держуніверситету, - що день
8-го листопада 2000 року, що зранку видався ясним і сонячним, буде
останнім в його житті.
Молодий (21 рік), енергійний турист з
Луцька саме в цей день вирішив помірятися своїми силами з славнозвісною,
овіяною легендами і страшними переказами Чорногорою, де здавна витав
дух наших далеких предків. За день до цього йому вдалося вийшовши з
дизель-потяга в закарпатському селі Лазещина підійти до підніжжя
Говерли, відвідати Прутські водоспади і через гору Брецкул перевалити на
полонину Пожижевська, де на метеорологічній станції влаштуватися на
нічліг.
Наступного дня о дев’ятій годині пять хвилин він вирушив по
середній стежці до Несамовитого озера. Що було далі – точно знає тільки
Бог.
Спираючись на багаторічний досвід, перебування в
екстремальних ситуаціях в горах, багатоденні пошукові роботи В.Киричука,
які прийшлось організовувати і приймати в них участь ще восени і факт
знайдення останків туриста 27 травня 2001року дозволю собі змоделювати
ситуацію.
Той день запам'ятався мені напрочуд добре тому, що саме
8-го листопада довелося підніматися на г. Біла Кобила (1477 м.) На
карпатських вершинах мені доводиться бувати досить часто. Зранку день
видався ясним і сонячним, хоч було мокро і доволі прохолодно, але вже
після 11 год. над Чорногорою почали згущатися чорні дощові хмари. Через
годину вони затягнули все небо і пішов ливневий холодний осінній дощ. На
Білій Кобилі дув шалений вітер з дощем і мокрим снігом, болодно холодно
і мокро. Дощову накидку вітер замотав мені на шию. Чорногори і навіть
Костричі видно не було і я тільки уявляв собі яке там зараз «пекло».
Саме
перед цим Віталій, відпочивши біля Несамовитого озера, піднявся на
вододіл Чорногори. Звичайно йому потрібно було відступити і швидко
повертитись по уже знайомій стежці назад до метеостанції, але сталося
навпаки. Не зумівши правильно оцінити ситуацію, маючи мабуть завзятий
характер, не розуміючи наслідків такого геройства турист в бриджах, без
утепленого одягу «зайшов в зиму». А зима в ті дні виявилася справжньою.
Група туристів міста Вінниці, яка проходила цим маршрутом наступного
дня, стверджувала, що глибина снігового покриву в ті дні сягала 30 см.
До
речі в горах Віталій був чи не вперше, а про Чорногору тільки чув від
знайомих. Добра карта, взуття, намет, рюкзак та інше добротне
спорядження в пригоді не стали. Вірніше скористатися всім тим, що мав
хлопець не зумів і гори прикували його до себе на всю довгу чорногірську
зиму.
О 16 год. 27 травня вже наступного року я підійшов впритул
до загиблого хлопця. Він лежав в природній позі між кам'яними валунами в
двадцяти метрах нижче головної чорногірської стежки на закарпатському
схилі гори Бребенескул в 100 метрах нижче самої вершини.
Чому ж
сталася трагедія, яка принесла страшне горе одинокій матері, в якої
Віталій був єдиним сином, єдиною надією і єдиною розрадою?
Турист:
- вийшов на складний маршрут в одиночку, що суворо забороняється всіма писаними і неписаними правилами;
- не звернувся за консультацією до гірської пошуково-рятувальної служби про можливість і реальність здійснення такої подорожі;
-
не мав ніякого досвіду туристських походів в такому складному гірському
районі як Чорногора в період міжсезоння і в зоні стихійних явищ;
- вирушив в похід не маючи відповідного зимового спорядження і одягу, яке необхідно було мати відповідно для даної пори року;
-
в найнедоступнішому і найвищому місці Чорногори, яке гуцули ще 100
років тому назвали «поганим місцем» опинився в надто несприятливих
погодніх умовах (ураган, дощ з мокрим снігом, мінусова температура);
- переоцінив свої сили маючи, мабуть, настирливий характер і не маючи ніякого поняття, що таке непогода в Чорногорі.
Хочу
застерегти всіх не тільки туристів, але й жителів району: не ходіть в
Чорногору поодинці! Це дуже небезпечно і може мати непередбачувані
наслідки. Навіть в добру погоду можна попасти в браконьєрський капкан чи
сильце, зійти зі стежки і отримати серйозну травму, виснажитися в
зарослях гірської сосни, наступити на гадюку укус якої дуже небезпечний і
навіть можна зустрітися з диким звіром. Ніхто не застрахований від
серцевого нападу чи іншої хвороби. І якщо ви самі – допомоги чекати буде
нізвідки.
Пам'ятайте про це.