Прийшов Довбуш до Маріки та зачав клопкати:
"Удопирай, мила, двері та пущай до хати".—

"Та я двері не відомкну, хочу ти вповісти:
Ще вечеря не готова — не буде що їсти".—

"Ой лягав я не раз спати, дівко, без вечері,
Та вдосувай скоро замки, бо розіб'ю двері".—

"В мене двері яворові, залізом оббиті.
Ще такий ся не народив, аби їх розбити".

Як положив праве плече, замки ся погнули,
Як положив ліве плече, замки ся вдомкнули.

Лише Довбуш двері втворив — Дзвінка з поду стрілив,
В ліве плече Дзвінка стрілив, в саме серце вмірив.

Ой надійшла чорна хмара і дощем упала,
Умер Довбуш молоденький, та не вмерла слава.