Про сонячну квітку Карпатських гір Михайло Михальчук
пише так:
Полонини зорями вогнистими
Арніка, мов злотом, закосичила.
Вільний дух суцвіттями пречистими
З рідних гір назавжди запозичила.
Не росте між луговими травами,
Лопуха листками не затінена.
Напоїла цвіт свій сонця барвами,
То ж і славна чародійним іменем.
Я взнавав й не взнавав
Пожижевску. Двічі доводилося бувати на цій горі: ранньої весною й
пізньою осінню. Вперше я йшов до неї влітку. Знайома стежка круто веде
нагору, до "містечка" із двох дерев'яних будиночків. Отут, на висоті
1430 метрів над рівнем моря, вони пригорнулися до лисої вершини гори,
схожі на пташині гнізда. Це біо- і сніголавинна станція . Дме різкий
вітер, гнеться до землі гірська трава. Синіють багаттями низькі зарості
фіалки. Ніжна квітка добре пристосована до життя на гірській висоті із
суворим кліматом. А вершина Пожижевскої - начебто крихітна тундра.
Тремтять на вітрі карликові ялини. Вони в цьому величезному світі, немов
малята, тиснуться один до одного. Над самим обривом, самотньо, що
продувається суворими вітрами, живе стара ялина. Голі галузі її
нагадують гігантське кореневище, і лише на південній стороні зберігся
голчастий зелений убір. Мені пригадалася карпатська легенда про
чудо-дерево, що росте нагору коріннями. Не про неї чи? ...У гірському
лісі рубав дерева бідний гуцул, щоб собі побудувати житло. Побачив
поміщик, розгнівався, слугам наказав батогами його покарати. А гуцул як
засміється: - А ну, хто силою бажає із мною помірятися? Обхопив однією
рукою ялина, вирвав з коренем, перевернув і ввігнав вершиною в землю.
Злякалися, розбіглися поміщик і його слуги. А гуцул весело подивився їм
вслід і добудував свій будинок.
Після Пожижевской - відвідування
долини арніки. Легко котиться долиною автобус. Біжить поруч гірська
ріка Прут. Тут похмуро, а кілька хвилин їзди долиною - і все заливає
яскраве сонце. Водій пригальмував, круто повернув кермо, і автобус
виявився в густому лісі, застрибав по каменях, зупинився. - Приїхали!
Далі дороги немає... Вийшли з машини. І я зупинився, вражений красою
побаченого: по всьому схилі заповідного урочища яскраво цвіла знаменита
арніка. Промені гірського сонця й оранжувато-жовті крихітні сонячні
квіти сліпили очі.
Був полудень. Гуділи бджоли. У гарячому
повітрі стояв запах меду, прогрітих сонцем трав. Ми приїхали сюди лише
глянути на арніку, зробити кілька фотографій. Але, побачивши все, я
зрозумів, що був би радий залишитися тут надовго.
Спокій і тиша.
Здається, от так незмінно було тут тисяча років тому. Сонце припікає. У
молоденькому ялиннику прохолодно. На узліссі спіла, соковита суниця.
Навколо великі ядра білого гриба. Бачу, як, пригріта сонцем, згорнувшись
у клубок, дрімає гадюка. Мені доводилося спостерігати отрутних змій із
плоскою трикутною головою. І жодного разу вони не нападали.
Задовольнивши свою цікавість, вони мирно тікали геть. Тепер по досвіду
знаю: якщо гадюку не зачепиш, першою вона не нападе. Обережно, щоб не
ушкодити лікувальне чудо, входжу в саму гущавину квітів. Вдихаю її
ніжний запах. Арніка гірська - назва давня. Його походження пов'язане із
грецькою мовою - баранчик, росте вона на гірських пасовищах. Здавна
відомі лікувальні властивості цієї рослини. Якось мореплавець Фрэнсис
Чичестер перед своїм знаменитим "рейсом сторіччя" на яхті навколо земної
кулі вирішив спробувати сили в гонці яхтсменів-одиночок в Атлантиці.
І
трапилося так, що перед стартом у нього була виявлена важка недуга. Але
Чичестер кинув виклик долі. Знехтувавши порад лікарів, які говорили про
божевілля подібного плавання, він підняв вітрила свого «Джипси
Марнотрат-ІІІ». А ліками виявився грізний океан, що вимагав мужності, і
препарату із квітки арніки гірської. Чичестер виграв гонку. Переміг він і
хвороба... Загальновідомо, що арніка - одне з важливих лікарських
рослин. Але доля її подібна із сумною долею багатьох лікарських трав.
Рідко в достатку побачиш її навіть тут, на полонинах Карпат. Хто її
вороги? Аматори екзотичних букетів, хаотичні заготівлі для ліків і
негосподарський випас овець. Тому, щоб зберегти, необхідно було занести
її до Червону книгу.
